Укр | Рус | Eng

 

РЕЗОЛЮЦІЯ

всеукраїнської науково-практичної конференції "Сучасна українська держава:
історичні імперативи становлення, тенденції та проблеми розвитку"

м. Київ

22 серпня 2006 р.

Обговоривши проблеми, що відносяться до історії становлення української держави, сучасного етапу та перспектив її розвитку учасники конференції дійшли наступних висновків.

  1. Зроблений у 1991 р. народом України історичний вибір на користь утворення незалежної держави був закономірним підсумком тривалого процесу пошуку форм національного політичного самовизначення.
  2. За роки незалежності народ України створив усі правові та інституційні атрибути своєї держави. Надано чинності Конституції України, сформовано систему влади, в основному проведено розмежування повноважень між її гілками, розвинуто систему представницької демократії, вдосконалено процедуру виборів усіх рівнів, створено умови для самоорганізації громадян та для продуктивного діалогу між громадськими організаціями та державними органами.
  3. Характер сучасної української державності великою мірою визначається обставинами перехідного періоду від командно-адміністративних до демократичних форм організації суспільного життя, що відбивається на діях державного керівництва, органів влади і державного управління.
  4. Розвиток державної системи в Україні розвивається, спираючись на теоретичний фундамент у галузі держави і права, політичних наук, загальної і політичної історії України. Вагомий внесок у формування наукових засад державотворення, державного управління зроблено установами НАН України, такими як Інститут держави і права ім. В.М.Корецького, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса, Інститут історії України, Інститут філософії, Інститут соціології. Вітчизняна наука не лише познайомила громадськість, державний істеблішмент з теоретичними здобутками передової світової науки, а й поповнила науку власними положеннями, які враховують особливості українського державотворення і політичного процесу. Вельми плідними для зміцнення теоретичного фундаменту державотворення були наукові і публічні дискусії, участь в них поруч з ученими представників органів влади і державного управління, чим посилювався не лише науковий, а й політико-практичний зміст рішень, якими визначалися принципи, цілі і форми державної інституціалізації.
  5. Відзначаючи вагомий внесок вітчизняної науки у державотворчий процес, конференція разом з тим звертає увагу на недостатню розробленість ряду актуальних проблем держави, права, політичної організації суспільства. Насамперед, це проблеми парламентаризму, а в більш широкому сенсі - республіканізму, питання ролі інституту президентства, взаємовідносин між владою та опозицією, функцій та повноважень місцевого самоврядування, суспільного контролю за діями влади. Концентрація зусиль вчених на названих та інших проблемах має поєднуватися із створенням для їхньої роботи належних умов - забезпеченням ширшого ніж зараз доступу до зарубіжної літератури, до Інтернет-ресурсів, можливостями для закордонних відряджень, для проведення наукових обговорень актуальних політико-правових питань розвитку держави.

Конференція рекомендує:

1. Науковим колективам, фахівцям у галузі політичних наук:
1.1 Розширити у планах наукових досліджень тематику, що стосується нагальних політико-правових питань розвитку української держави, її оптимальної адміністративно-територіальної моделі, підвищення ефективності діяльності органів державної влади, державного управління і місцевого самоврядування.
1.2 Активізувати здійснення наукою прогностичної та рекомендаційної функцій.
1.3 Розширити практику організації і проведення міждисциплінарних досліджень, залучення до розробки конкретних теоретичних проблем державотворення фахівців різних галузей знання.
1.4 Посилити просвітницьку функцію науки, збільшити підготовку науково-популярних видань з державно-правової, політичної, історико-політологічної тематики, активніше використовувати для пропаганди наукового знання із зазначеної тематики можливостей засобів масової інформації, ресурсів Інтернету.

2. Президії НАН України, Міністерству освіти і науки України:
2.1 Створити всеукраїнську координаційну раду з проблем розвитку української держави, поклавши на неї визначення найбільш перспективних наукових досліджень, підсумком яких можуть стати оптимальні моделі організації влади та управління у державі.
2.2 Посилити увагу до підготовки фахівців з теорії держави, влади та управління через докторантуру та аспірантуру.
2.3 Міністерству освіти і науки України ширше впроваджувати у навчальний процес спецкурси з питань історії і сьогоденних проблем українського державотворення.
2.4 Збільшити можливості фахівцям з питань теорії державотворення для відряджень у наукові центри інших країн, посилити увагу до поповнення бібліотечних фондів наукових установ та вузів зарубіжних країн літературою, створити умови для використання ресурсів Інтернету.

3. Органам державної влади та управління:
3.1 Активніше запроваджувати в практику державного управління рекомендації та прогнози, розроблені спеціалістами у сфері держави, права та політичних наук.
3.2 Заініціювати розгортання державних науково-дослідних проектів, спрямованих на теоретичне осмислення практики вітчизняного державотворення, на вивчення тенденцій, наявних у ньому, на розробку ефективних моделей організації влади та державного управління.
3.3 Активізувати практику громадських дискусій - конференцій, "круглих столів", симпозіумів тощо з актуальних політико-правових проблем розвитку української держави.

Ухвалено учасниками конференції
22 серпня 2006 р., м. Київ

Версія для друкуПечать

На головну сторінку Карта сайту Контакти