4 серпня 2018 р. на 82-му році життя помер Май Іванович Панчук, визначний учений та організатор науки, завідувач відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України,

Зі сумом повідомляємо, що 4 серпня 2018 р. на 82-му році життя помер Май Іванович Панчук, визначний учений та організатор науки, завідувач відділу національних меншин Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, доктор історичних наук, професор.

Прощання відбудеться 7 серпня з 10.30 до 11.30 в ритуальному залі клінічної лікарні «Феофанія» за адресою м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 21

Май Іванович Панчук народився 1 травня 1937 р. у селянській родині в селищі Попельня на Житомирщині. Любов до рідної землі, яку він увібрав разом з молоком матері, зберігалася у нього протягом усього життя. Сам себе він часто називав «селянським сином», і це звучало як найвищий ступінь самоусвідомлення. Важке дитинство, як і у всіх українських дітей того часу,  ще більше затьмарилося, втратою батька, який загинув на фронті. Увесь тягар утримання сім’ї ліг на плечі матері, і Май Іванович часто з любов’ю і вдячністю згадував цю просту українську жінку, яка, по суті, за нелюдських умов зуміла не лише вижити зі своїми дітьми, але й дати їм достойну освіту. Май Іванович протягом усього життя гордився братом-льотчиком і скромно замовчував про те, що йому, «селянському сину», вдалося вступити до найпрестижнішого університету України – Київського державного університету. Випусникам історичного факультету було відрито пряму дорогу в органи державного управління. Не став винятком і Май Іванович, який здобував управлінський досвід у комсомольських та партійних структурах. Однак у другій половині 80-х він полишив адміністративну кар’єру і повернувся до мрії – зайнятися науковою діяльністю. Його здавна цікавила історія України і, будучи обмеженим рамками дозволеної тематики, він обрав темою власного дослідження діяльність Комуністичної партії Західної України (КПЗУ). Отримавши доступ до архівів, Май Іванович, по суті, став одним з перших учених, хто зміг дати об’єктивну оцінку історичним процесам, що відбувалися в Західному регіоні України у ХХ столітті.

Новий етап наукової діяльності Мая Івановича розпочався з проголошенням незалежності України. Він став одним з фундаторів української політичної науки в цілому та етнополітології зокрема, автором понад 300 друкованих праць з історії, політології, етнополітології, науковим керівником і консультантом понад 30 кандидатів і докторів наук, членом редколегій багатьох наукових журналів.

Упродовж 1994–1996 рр. він працював заступником директора з наукової роботи Інституту національних відносин і політології НАН України (нині Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України) – першої в Україні академічної установи, що визначала напрями розвитку політичної науки в країні, її інтеграції в світову політичну науку.

У 1996 – 1998 рр. М. І. Панчук працював першим заступником голови і головою Вищої атестаційної комісії. За його особистої участі проходило становлення й удосконалення системи атестації наукових і науково-педагогічних кадрів України. Одночасно М. І. Панчук очолював експертну комісію ВАК України, виконував обов’язки члена експертної ради Державного комітету України у справах національностей та міграцій.

По завершенні свого «адміністративного відрядження» Май Іванович знову повернувся до рідного Інституту і очолив відділ національних меншин, яким керував до останнього дня життя. За цей час під його керівництвом відділом було підготовлено і опубліковано цілу низку наукових праць, що мали найвищий ступінь суспільного та державного значення. На підставі фундаментальних наукових знань, здобутих науковцями відділу, він особисто і разом з колегами розробляв пропозиції і рекомендації органам влади щодо підготовки і впровадження в життя законопроектів, що регулюють надзвичайну складну сферу етнонаціональних та етноконфесійних відносин у сучасній Україні.

І от цього серпневого дня перестало битися серце Людини, яка протягом усього свого життя з честю і гідністю намагалася відповідати цьому високому імені.