Міжнародна наукова конференція “Нетериторіальне культурне самоврядування: українська перспектива”

04/06 2016

2-3 червня 2016 в Інституті політичних  та  етнонаціональних  досліджень  ім. І. Ф. Кураса  НАН України відбулася міжнародна наукова конференція “Нетериторіальне культурне самоврядування: українська перспектива”. Організатором заходу виступив Європейський центр з питань меншин в рамках Програми Східного Партнерства ЄЦПМ «Національні меншини та етно-політичні питання: Білорусь – Молдова – Україна»; співорганізаторами стали Інститут політичних та етнонаціональних досліджень ім. І.Ф.Кураса НАН України та Школа соціальних та політичних наук Університету Глазго. Фінансування конференції забезпечило Міністерство закордонних справ Данії. Захід підтримано Радою з економічних і соціальних досліджень Великобританії  [номер гранту ES/M500471/1]

Дводенна програма конференції включала:

  • Чотири основні доповіді
  • Панельну дискусію «Практичний досвід національно-культурного самоврядування в Центральній і Східній Європі», під час якої було представлено результати досліджень Університету Глазго
  • Сесію: Різноманітність в Україні в минулому і сьогоденні (три виступи українських науковців)
  • Сесію: Політика різноманітності (три виступи українських науковців)
  • Загальну дискусію у форматі круглого столу
  • Заключну дискусію і підбиття підсумків конференції

Відкриваючи конференцію Олег Рафальський, директор ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса, Девід Сміт, керівник Центру досліджень країн Центральної та Східної Європи (CEES), Тове Малой, директор Європейського центру з питань меншин, Олександр Осипов, старший науковий співробітник Європейського центру з питань меншин, розповіли учасникам конференції про інституції, які вони представляють, та про мотиви, що спонукали їх до організації цього наукового зібрання, висловили сподівання на плідну наукову дискусію, що сприятиме розв’язанню як теоретико-концептуальних, так і прикладних завдань,  пов’язаних із реалізацією прав національних меншин.


Девід Сміт, Тове Малой, Олександр Осипов, Олег Рафальський

ОСНОВНІ ДОПОВІДІ

Джон Коуклі, член Королівської академії Ірландії, професор політичних наук Королівського університету Белфаста, почесний професор Університетського коледжу Дубліна виступив із першою основною доповіддю на тему “Нетериторіальне самоврядування: питання дефініції та аналізу”. Доповідач звернувся до визначення дефініцій означеної проблеми, зазначивши, що дискусія на цю тему була започаткована на початку ХХ ст. в Австро-Угорській імперії соціалістичним теоретиком Карлом Реннером, який пропонував подвійну систему управління на рівні, нижчому від центрального: множину територіальних провінційних адміністрацій, покликаних відповідати за соціальні та матеріальні питання, а також множину нетериторіальних національних адміністрацій, відповідальних за питання культури та освіти.


Джон Коуклі

Автор другої основної доповіді “Особливості національно-культурного розмаїття та національно-культурного самоврядування в Україні” доктор політичних наук, головний науковий співробітник ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса НАН України Віктор Котигоренкозазначив, що вжиток прикметника “нетериторіальне” до словосполучення “національно-культурне самоврядування” не є достатньо коректним. Адже будь-яке самоврядування, в тому числі національно-культурне, здійснюється громадянами на певній території – у просторі держави в цілому або її окремого регіону чи місцевості, де ці громадяни проживають. Синонімом терміна “національно-культурне самоврядування” в українському законодавстві є термін “національно-культурна автономія”. Однак він досі не отримав усталеної дефініції. Нагадав, що у розробленому ним проекті Закону України “Стратегія державної етнонаціональної політики” запропоновано таке визначення: “Національно-культурна автономія в Україні – форма добровільної всеукраїнської та (або) регіональної національно-культурної самоорганізації громадян України для самостійного вирішення ними питань збереження та розвитку їх історичної свідомості і традицій, етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності”.


Віктор Котигоренко

Д-р Йорген Кюль , данський історик і експерт з питань меншин,  голова Наглядової ради Європейського Центру з питань меншин виголосив третю основну доповідь на тему:

“Як організувати ефективне внутрішнє самоврядування і представництво меншини? Досвід і уроки дансько-німецького прикордоння та Європи”, в якій на прикладі трьох етнічних групп, що проживають у дансько-німецькому прикордонні: данських німців, німецьких данців та носіїв фризької мови показав різні моделі ефективного внутрішнього самоврядування меншин і їх представництва при урядах і серед більшості населення. Доповідач також навів приклади інших європейських моделей самоврядування та участі меншин, дійшовши загального висновку про те, що поліваріативність вказаних моделей дає можливість кожній із меншин ефективно брати участь у житті суспільства та користуватися своїми правами.


Йорген Кюль

Д-р. Олександр Осипов, старший науковий співробітник Європейського центру з питань меншин (Фленсбург, Німеччина) виступив із четвертою основною доповіддю на тему:

“Нетериторіальне культурне самоврядування: східноєвропейська перспектива”, в якій  спробував зіставити недавні зміни в дискурсах і практиках з проблематики нетериторіальної автономії (НТА); пояснити їх безпосередні причини і визначити майбутні напрямки досліджень і практичних ініціатив у цій галузі. Доповідач зазначив, що відмінності в термінології призводять до того, що кожне поняття містить у собі різні контекстно-залежні смислові значення. Між риторикою і діями не існує прямого зв’язку і, що найгірше, практика, яка зазвичай визначається як НТА, має безліч аналогів з різними назвами. В цілому НТА та подібні поняття охоплюють широке коло ідей, дій і організаційних настанов, які мають на увазі наявність самоорганізації і самоврядування етнічних груп для здійснення публічних функцій, відмінних від територіального контролю або управління певною територією. При цьому прикладів успішної реалізації ідеї НТА небагато.  О. Осіпов доходить висновку, що  НТА — це практична категорія, яка в цілому належить до області символічної політики і повинна вивчатися як така.

Олександр Осипов

Олександр Осипов

СЕСІЙНІ ВИСТУПИ

ПАНЕЛЬНА ДИСКУСІЯ «ПРАКТИЧНИЙ ДОСВІД НАЦІОНАЛЬНО-КУЛЬТУРНОГО САМОВРЯДУВАННЯ В ЦЕНТРАЛЬНІЙ І СХІДНІЙ ЄВРОПІ»

Під час цієї панелі дослідники Центру досліджень країн Центральної та Східної Європи (CEES) в Університеті Глазго Девід Сміт, Юдіт Мольнар Сансум та Федеріка Пріна  презентували деякі попередні результати дослідницького проекту під назвою «Права національних меншин і демократичне політичне суспільство: практика національно-культурних автономій у сучасній Центральній та Східній Європі». Цей проект був розроблений у 2012-13 рр. і реалізується до 2017 р. за фінансової підтримки Ради з економічних і соціальних досліджень Великобританії. За останні 25 років у цілому ряді держав цього регіону впроваджено інституційні механізми управління етнокультурним розмаїттям, які зазвичай позначаються як національно-культурні (нетериторіальні) автономії або самоврядування. Незважаючи на численні дослідження з цієї теми, досі не має ясності, як ці механізми виникли, як вони насправді працюють на практиці і як термін «автономія» / «самоврядування» розуміють в різних країнах. Учасники проекту здійснили порівняльний аналіз сучасної практики національно-культурних автономій / самоврядування в Естонії, Угорщини, Росії та Сербії.


Девід Сміт


Юдіт Мольнар Сансум


Федеріка Пріна

СЕСІЯ «РІЗНОМАНІТНІСТЬ В УКРАЇНІ В МИНУЛОМУ І СЬОГОДЕННІ»

Михайло Товт, старший науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України,  Почесний голова Демократичної спілки угорців України у доповіді «Можливості національних меншин України щодо їх участі в управлінні державними і своїми національно-культурними справами. Приклад угорської громади» відзначив, що в контексті рівня реалізації своїх прав угорська меншина (близько 150 тис осіб) є, напевно,  однією з найактивніших та найуспішніших національних спільнот України. Це стосується права на освіту рідною мовою (від дошкільних до вищих навчальних закладів); на користування рідною мовою, на використання національний символіки, а також на участь в суспільно-політичному та соціально-економічному житті як на рівні місцевості свого компактного проживання, так і на загальнодержавному рівні. Однак, на думку доповідача, негативна динаміка ставлення влади до проблем участі національних меншин у питаннях реалізації прав на участь в громадських справах і права на самоврядування, що проявилася у поступовому відході від принципів викладених у Декларації прав національностей (листопад 1991 р.) та в Законі України «Про національні меншини в Україні», не додають оптимізму угорцям України, і разом з погіршенням  соціально-економічних проблем сприяють наростанню емігрантських настроїв в їх середовищі.

Ірина Кресіна, доктор політичних наук, завідувач відділом правових проблем політології Інституту держави і права НАН України у доповіді «Національно-культурна автономія як інститут досягнення національного консенсусу в Україні» зазначила, що інститут національно-культурної автономії здатний стати ефективним етнополітичним механізмом   консолідації українському суспільстві за умови його реального, а не декларативного (як сьогодні в Україні) політико-правового наповнення. За словами І. Кресіної, законодавче формулювання права національних меншин на національно-культурну автономію не відповідає сучасним зарубіжним моделям національно-культурної автономії, відтак потребує якісного оновлення. Правові засади національно-культурних автономій, як правило, визначені у спеціальних законах, аналог яких має бути напрацьований і в Україні. Однак в Україні прийняття Закону “Про національно-культурну автономію” гальмується неприйняттям протягом багатьох років Концепції державної етнонаціональної політики.


Михайло Товт, Ірина Кресіна, Олександр Осіпов

Азіз Демірджаєв, консультант від України Верховного комісара ОБСЄ у справах національних меншин (ВКНМ) у доповіді «Представницькі інституції кримських татар. Система Курултай-Меджліс» ознайомив присутніх з структурою, функціями та повноваженнями представницьких органів корінного народу Криму – кримських татар: Курултаю  Меджлісу кримськотатарського народу та регіональних/місцевих меджлісів.  Зазначив, що ці інституції слугують центрами сприяння збереженню мови, культури, національної самобутності, а також інституцією представництва та консолідації всієї кримськотатарської спільноти.


Азіз Демірджаєв

СЕСІЯ «ПОЛІТИКА РІЗНОМАНІТНОСТІ»

Лариса Лойко, доктор політичних наук, професор, провідний науковий співробітник Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України  у доповіді на тему «Законодавче забезпечення інституту національно-культурної автономії  в Україні» звернулася до змісту поняття “національно-культурна автономія” (НКА), що означає національно-культурне самовизначення громадян, що ідентефікують себе з певною етнічною групою шляхом добровільної самоорганізації з метою самостійного вирішення питань збереження етнічної самобутності, релігії, мови, освіти, культури. Формально, за словами доповідача, інститут національно-культурної автономії (НКА) в Україні є, оскільки він фігурує в Законі України “Про національні меншини в Україні” від 1992р. (ст.6). При цьому законодавче забезпечення механізмів реалізації права національних меншин на НКА в Україні фактично відсутнє.  Л. Лойко вважає, що головна причина цього – неприйняття у продовж багатьох років Концепції державної етнонаціональної політики через політичні розбіжності щодо розуміння суті та головних етнополітичних задач  держави.


Лариса Лойко

Тарас Халавка, кандидат наук з державного управління у доповіді на тему  «Чи зможе реформа місцевого самоврядування забезпечити права національних меншин на екстериторіальну автономію?» проаналізував можливості реалізації прав меншин в контексті реформи місцевого самоврядування, що розпочалася в Україні. Дослідник доходить висновку, що процес утворення об’єднаних територіальних громад, забезпечених фінансовими ресурсами та відповідними повноваженнями,  створює механізми реалізації прав меншин.


Тарас Халавка

Володимир Лейсле, голова Ради німців України у доповіді на тему «Самоорганізація німецької національної меншини в Україні», повідомив, що за переписом населення 2001 року в Україні проживає близько 34 000 етнічних німців. Здебільшого їхні інтереси легітимно представляють різні громадські організації міжнародного та всеукраїнського рівня. На місцевому рівні діють близько 170 громадських організацій. Паралельно з інститутом громадських організацій етнічні німці мають ще один важливий інструмент свого представництва — З’їзд німців України. 3-й З’їзд німців України (2005) прийняв рішення про створення представницького органу німецької меншини України, вищого органу самоорганізації німців України — Ради німців України (РНУ). Рада координує діяльність з навчання німецької мови; розвиває систему навчання ефективному менеджменту мовної роботи при німецьких громадських організаціях. Важливим стратегічним напрямом є розширення і поглиблення конструктивної співпраці з державними органами України, в першу чергу з Міністерством культури, Міністерством освіти і науки та Комітетом з питань прав людини Верховної Ради України. Стратегічне значення для німецької меншини України має здатність органів самоорганізації самим вести і координувати проектну діяльність в Україні та її регіонах, а також нести відповідальність за її результати.


Володимир Лейсле

ЗАКЛЮЧНА ДИСКУСІЯ

Під час заключної дискусії було підбито підсумки конференції. Зауважено, що проблема національно-культурної автономії національних меншин має тривалу традицію дослідження в Україні. Провідна роль у цих дослідженнях належить Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса та Інституту держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. Однак нові виклики, перед якими постала Україна в результаті анексії Криму і кризи у Донбасі, актуалізують подальші дослідження зазначеної проблеми. Визнано, що досвід інституціоналізації становища національних меншин як у країнах Західної (Данії) так і Центральної та Східної (Угорщини, Сербії, Естонії та Росії) Європи може стати корисним для аналогічних процесів в Україні. З цією метою продуктивною є співпраця між вітчизняними та зарубіжними науковцями, експертами та представниками національних меншин для обміну досвідом та вироблення оптимальних моделей міжетнічної взаємодії в конкретно зазначених країнах.


Учасники конференції