Волонтерський рух в Україні як нова форма взаємодії влади і громадянського суспільства

Волонтерський рух в Україні як нова форма взаємодії влади і громадянського суспільства

Стаття є окремим розділом колективної монографії відділу теорії та історії політичної науки "Трансформація політичних інститутів України: проблеми теорії і практики" (знаходиться у друці). Аналізується створення унікального суспільного руху на підтримку силових підрозділів, які беруть участь в антитерористичній операції на Сході України. Досліджуються етапи становлення волонтерського руху, напрями роботи, способи збору коштів. Розвиток волонтерського руху розглядається в контексті розвитку громадського суспільства в Україні, змін у матриці політичної культури та моделі політичної поведінки українців. Ключові слова: волонтер, волонтерський рух, АТО, громадянське суспільство.

Одна з найбільш обговорюваних і запитуваних в українській науці і громадському секторі протягом останнім кількох років тема – розвиток громадянського суспільства і державна політика сприяння цьому процесу. Виходять у світ сотні публікацій: від статей в наукових часописах і засобах масової інформації до збірників матеріалів круглих столів, різноманітних методичних рекомендацій, індивідуальних та колективних монографій, кандидатських і докторських дисертацій. Однією з основних проваджуваних у науковий та суспільний простір думок є теза про розвиток громадянського суспільства за допомогою держави, і, відповідно, питання державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства. Серед найпроблемніших питань виділяються наступні: правове регулювання утворення та діяльності інститутів громадянського суспільства та його вдосконалення (відповідно до європейських стандартів), політико-правове забезпечення розвитку громадянського суспільства в Україні, сучасні тенденції громадянської активності та самоорганізації, забезпечення умов для участі громадськості у формуванні та реалізації політики та здійснення громадського контролю за діяльністю органів влади, особливості демократизації взаємовідносин держави і суспільства у незалежній Україні, політичні аспекти взаємодії держави і суспільства, функціональна спроможність держави та її інституцій та багато інших проблемних питань[1]. Фактично у полі зору науковців та експертів перебували переважно теоретичні питання, які мають доволі незначний вплив власне на сам громадянський сектор та його розвиток в контексті реалізації громадянських прав та свобод пересічного українця. Усталена до подій 2013 р. патерналістська матриця стосунків громадянина і держави в Україні мінімізовувала ефект, суспільну вагу і загалом практичне значення цих теоретичних розробок, особливо, якщо взяти до уваги той факт, що українська держава протягом понад двадцяти років розвитку незалежної України значною мірою самоусунулася і від участі і співпраці з ГС, і загалом від широкого суспільного діалогу з громадськістю.

За визначенням деяких фахівців, 2013 р., коли були запроваджені європейські стандарти законодавства для неурядових організацій, став роком «позитивної еволюції, що дала свої результати»: еволюції відносин влади і держави; еволюції умов, у яких існувало громадянське суспільство в Україні[2].
Звісно, громадянське суспільство в Україні за останню чверть століття переживало певні етапи свого становлення і розвитку. Функціонувала Координаційна рада з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові Україні, приймалась Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, ухвалювались і частково працювали обласні програми сприяння розвитку громадянського суспільства, приймались нові закони – про громадські об’єднання, благодійництво та благодійні організації. Але всі ці позитивні зрушення мало торкалися основ розвитку громадянського суспільства – наявності у населення активної життєвої позиції, активних форм політичної участі, високого рівня довіри до інститутів громадянського суспільства тощо. Іншими словами, із тріади «громадянин / суспільство / держава» була по суті вилучена найголовніша її складова – «людина=громадянин».  Як свідчить аналіз відповідної наукової літератури, до 2013 р. науковці та експерти активно впроваджували в науковий обіг ідеї щодо необхідності пошуку шляхів модернізації взаємовідносин у форматі «громадянин / суспільство / держава», впровадження консенсусно-компромісних відносин між тогочасною  української державою і суспільством, досліджували основні сценарії взаємин та новітні форми налагодження діалогу між державою і суспільством.
Однак, попри наявні серйозні вітчизняні наукові розробки, підхід до вирішення проблем розвитку громадянського суспільства в нашій країні з точки зору підвищення та/або вдосконалення ефективності участі держави у цьому процесі виявив свою низьку ефективність. Як довели події української протестної зими 2013–2014 рр., перехід процесу розвитку ГС на якісно новий вищий рівень відбувається не завдяки участі держави у цьому процесі, не за допомогою держави, а значною мірою всупереч їй. Саме зимове протистояння суспільства і держави, яку уособлював чинний на той момент політичний режим, стало каталізатором швидкого виникнення і поширення явищ,  характерні риси яких є ознаками появи системно нових реалій в українському соціумі.
А отже, на передній план вийшов науковий аналіз проблеми переформатування громадянського суспільства в сучасній Україні загалом, і політики держави щодо нього зокрема. А саме дослідження перспектив партнерської моделі взаємодії між державою і суспільством, ролі громадянського суспільства у становленні нової політичної реальності, змін у політичній свідомості та самоідентифікації українців. Постановка всіх цих та багатьох інших важливих питань свідчить не лише про зміни у наукових підходах до вивчення питання розвитку громадянського суспільства в Україні, а про якісні системні зміни у самому середовищі громадянського суспільства, до появи яких спричинилося повернення до структури «громадянин / суспільство / держава» її найголовнішої складової – людини, особистості, громадянина.
Факти та рівень самоорганізації населення, які мали місце від самого початку протистояння на Майдані, та процеси, що почали масово та активно відбуватися в середовищі громадянського суспільства, науковці та експерти почали ідентифікувати переважно як народження громадянського суспільства в сучасній Україні, а також – як народження української політичної нації. Попри те, що сам цей термін – народження української політичної нації – почав активно вживатися вітчизняними політологами та науковцями понад десять років тому (у тому числі задля характеристики подій періоду помаранчевої революції), явища, що виникають сьогодні в середовищі українського громадського суспільства, дають більше підстав на підтвердження цієї думки.
А  відтак, наукове дослідження проблеми виникнення, становлення і поширення нових громадянських практик в сьогочасній Україні є важливим і актуальним завданням. Якісні зміни, що відбуваються в середовищі громадянського суспільства, потребують всебічного й комплексного аналізу. Новітні реалії суспільного буття українців, що поширились територією всієї країни, спричинили створення системно нових інститутів громадянського суспільства, серед яких у першу чергу виокремлюються новостворені громадські об’єднання, благодійні фонди та організації, різні органи самоорганізації населення. На початку свого створення вони мали приватний характер – не залежали ані від органів державної влади, ані від органів місцевого самоврядування, відрізнялися принципами самоврядності й добровільності – їх ініціаторами були громадяни, які і визначали цілі і способи своєї діяльності. У контексті окресленої назви дослідження інтерес представляють волонтерські практики українців, активна суспільна підтримка населенням українських збройних сил і загалом української армії, впровадження в український соціум нових норм суспільної відповідальності – значною мірою саме завдяки активістам та лідерам волонтерського руху, високий рівень ефективності вітчизняних волонтерів, їх мобільність, вміння оперативно реагувати на ситуативні запити і потреби. Українське волонтерство – тема, надзвичайно поширена у суспільній площині. Написані без перебільшення тисячі журналістських публікацій в електронних і друкованих засобах масової інформації, сам термін «волонтер» пройшов апробацію часом і результатами в суспільстві, активно використовується і в середовищі пересічних громадян, і на рівні вищих та місцевих  органів державної влади. Попри широкий суспільний резонанс явища, науковий аналіз теми лише розпочинається. Вже на стадії редагування цього розділу на сайті Національного інституту стратегічних досліджень з’явилася аналітична доповідь «Волонтерський рух: світовий досвід та українські громадянські практики» (К.: НІСД, 2015. – 36 с.), у якій розглянуто зарубіжний досвід волонтерської діяльності та охарактеризовано сучасне становище українського волонтерства в умовах зовнішньої агресії. Ця аналітична доповідь у площині українських соціо- та гуманітарних наук стала чи не першою спробою на фаховому рівні осягнути реалії нового явища. Власне, і пропоноване автором дослідження також можна вважати спробою початкового аналізу та узагальнення новітніх громадянських практик, їх форм, методів, варіантів розмаїття і напрямів роботи. Тема невичерпна у своїй актуальності, адже кожного дня додаються все нові й нові факти і дані.
Без перебільшення, можна також ставити питання про залучення українців до світового волонтерського руху як його важливої і результативної складової, особливо з огляду на набуті волонтерами (а відтак і соціально активною частиною суспільства) навички, вміння і особливо – вражаючі результати діяльності, особливо якщо взяти до уваги умови українського сьогодення, насамперед зовнішню військову агресію, стан українських силових структур, важку економічну ситуацію та зубожіння населення.
Український волонтерський рух – тема неоднозначна і подекуди суперечлива. Він породжує і беззаперечно позитивні, і певні негативні явища. Серед останніх у першу чергу відзначимо зловживання волонтерським статусом (особливо при неодноразово зафіксованих спробах незаконним чином вивезти зброю з території проведення антитерористичної операції), непрозора бухгалтерія (що переважно існувало протягом першого року війни), збір коштів на підтримку армії псевдо волонтерами, таємний перепродаж волонтерської військової допомоги і непоодинокі факти її зникнення, привласнення (особливо дорого вартісної) при демобілізації, відмови військового керівництва брати на облік надані волонтерами прилади та спецзасоби, зафіксовані факти неналежного (і, зокрема, байдужого) ставлення окремих бійців до привезеної волонтерами допомоги, розкриття у публічно викладених звітах та фотографіях місць розташування окремих військових частин та підрозділів, наявної військової техніки, облич бійців тощо. Певна частина цих негативних явищ була характерною для початкового періоду ведення бойових дій і згодом мінімізувалася, інші з’явилися пізніше.
Окрема проблема при дослідженні волонтерського руху перебуває у площині законодавства і має також кілька різних напрямів. Один з них – законодавче забезпечення діяльності волонтерських фондів та благодійних організацій. Значна частина їх працює фактично напівлегально – чи, на думку авторів аналітичної доповіді Національного інституту стратегічних досліджень «Волонтерський рух: світовий досвід та українські громадянські практики», навіть нелегально. За останні півтора року урядом робилися певні спроби впорядкувати деякі питання, зокрема, обіг коштів у волонтерському середовищі (у першу чергу – готівку), що викликало неоднозначну, а подекуди – відверто негативну реакцію волонтерських активістів. Але окрім цієї, існують також й інші проблеми в законодавчій площині, одна з яких – надання волонтерам статусу учасника бойових дій. На нашу думку, всі ці та багато інших юридичних питань потребують стати предметом окремого ґрунтовного аналізу й дослідження, тому в запропонованій розвідці не підіймаються.
У зв’язку з цим зауважимо, що об’єктом дослідження автора статті у першу чергу стали загальнопоширені напрями, форми і методи волонтерської діяльності, шляхи і способи збору коштів без обов’язкової прив’язки громадських організацій та благодійних фондів до певних політичних діячів. Конкретні волонтерські благодійні організації наводяться лише в певних випадках – наприклад, в контексті дослідження етапів становлення волонтерського руху, і не досліджуються окремо.
Поза рамками наукового аналізу залишилося у тому числі й – назвемо його так – «політичне олігархічне волонтерство», створення та діяльність гуманітарних та благодійних фондів українських олігархів Р. Ахметова, І. Коломойського та Г. Корбана тощо. Ця тема має свою специфіку, про що свідчить у тому числі й арешт 31.10.2015 р. Г. Корбана та публічні звинувачення на його адресу у привласненні, розтраті майна, розкраданні коштів приватного благодійного «Фонду оборони країни». Такі звинувачення, безперечно, не сприяють підвищенню рівня суспільної довіри до інституту волонтерства, але, висловимо припущення, не завдадуть серйозного удару по репутації волонтерського руху загалом.
Новітні громадянські практики українців досить швидко й органічно увійшли в реалії українського повсякдення і викликали серйозні суспільні зміни і в сприйнятті волонтерства як явища, і в контексті особистого залучення до виконання волонтерських обов’язків, і щодо визнання великого значення волонтерського руху в розвитку суспільних процесів як важливої складової громадянського суспільства. Але ці явища взаємопов’язані – з одного боку, діяльність українських волонтерів є прямим свідченням трансформаційних системних змін, що відбуваються в середовищі громадянського суспільства, і безпосереднім наслідком таких змін. А з іншого – публічністю своєї діяльності, веденням постійного соціального діалогу із громадою, ефективністю надання волонтерських послуг активісти уже своєю чергою самі безпосередньо впливають на українське суспільство, закріплюючи в його самосвідомості принципи відповідальності, важливості активної особистої участі в трансформаційних змінах, що відбуваються у суспільстві, і, тим самим, – у процесах становлення української політичної нації.
І сприяли цьому саме протестні акції зими 2013–2014 рр. Ужиті владою жорсткі репресивні заходи щодо розгону студентського Євромайдану, після яких Києвом пройшов «марш мільйонів», стали саме тим чинником, який «запустив» процес повернення українського громадянина обличчям до держави і тогочасної влади. Мається на увазі не лише організація актів масової громадянської непокори, а й швидке виникнення унікального суспільного руху допомоги, підтримки і єдності. Практично одночасно з самоорганізацією Майдану* почав формуватися рух – умовно назвемо їх – «небайдужих громадян», чітко визначеною метою діяльності яких, окрім особистої участі в масових акціях протесту, була безпосередня різнобічна підтримка київського Майдану найнеобхіднішими і найпотрібнішими засобами – їжею, водою, ліками, засобами гігієни, захисту, теплими речами, грошима тощо. У першу чергу йдеться про киян, які миттєво організували такі команди підтримки, збираючись у швидкі мобільні групи. Ця вербальна формула – «небайдужі громадяни» – згодом набула властивого і характерного саме для нього символічного значення і змісту, швидко поширившись у суспільному просторі.
Подальший перебіг протестних акцій, періодичні загострення ситуації (особливо пов’язані з постійно розповсюджуваною інформацією про штурм Майдану), загалом атмосфера всепроникаючої напруженості і тривожності значно загострили питання згуртованості, логічно вивівши його на граничний рівень – рівень існування і виживання спочатку Майдану, а відтак – і всієї країни. Логічно, що паралельно з загальним розвитком ситуації в центрі української столиці відбувалася і подальша трансформація таких команд друзів, родичів та однодумців у своєрідні «братства» з чітко визначеним «полем відповідальності» і значно розширеним переліком функцій та обов’язків. Зв’язки, які в швидкому темпі встановлювалися і напрацьовувалися за перші тижні-місяці і в кризових ситуаціях пройшли перевірку надійності, переросли в тривалу подальшу співпрацю. Подальші події, що згодом розгорнулися на території Автономної Республіки Крим, поява на території суверенної України озброєних «ввічливих зелених чоловічків», захоплення кримських летовищ, блокування місць розташування частин української армії тощо моментально актуалізувало питання стану українських збройних сил, їх  боєздатності та оснащення. Відповідно, одними з перших на заклик про допомогу українській армії відгукнулися саме «небайдужі громадяни».
Втім, виявляється цікавий факт: участь у сьогоднішньому волонтерському русі, сьогоднішнє активне волонтерство не обов’язково є наслідком активної участі в масових протестних акціях осені-зими 2014 р. Так, певна частина теперішніх активних волонтерів і благодійних організацій пережили період – образно кажучи – свого «громадянського становлення» саме під час майданних подій. Їх подальша активна волонтерська позиція – безпосереднє продовження участі в протестних акціях, її наступний етап. Отже, у цьому контексті доречно говорити про волонтерство, джерелом виникнення якого є активна громадянська (у тому числі й протестна) позиція активістів.
Для прикладу одного з таких братств можна привести Ф.О.Н.Д (Фонд Оперативної Національної Допомоги) Діани Макарової, днем народження безпосередньо якого засновниця фонду вважає «кривавий День Соборності» на вул. Грушевського в Києві, коли з’явились перші загиблі[3], хоча поширеною є інформація, що Діана разом з близькими та друзями надавала допомогу сотням самооборони Майдану з перших днів Євромайдану[4].
Аналогічним чином з допомоги протестувальникам на Майдані позиціонує створення своєї організації «Крылья Феникса» ще один відомий волонтер Юрій Бірюков, який зазначив, що, вирішивши допомагати українській армії після Євромайдану, «просто переключився з одного завдання на інше»[5]. Принагідно зауважимо, що станом на 28 квітня 2014 р. організація, за його словами, уже зібрала понад 2 млн. гривень[6]. Станом на 07.10.2015 р. на сайті організації вказана зібрана сума в розмірі 60 000 000[7]. 13 серпня 2014 р. указом Президента України Ю. Бірюков призначений радником Президента України[8]. Це призначення, попри всю його неоднозначність і різне сприйняття суспільством і, зокрема, волонтерською спільнотою, стало одним із перших випадків залучення волонтерів до системи вищих органів державної влади в Україні.
Подібним чином пояснює свою волонтерську армійську діяльність ще один відомий волонтер – харківський активіст Роман Донік: «Практически все, кто сейчас волонтёрят, – это люди активные на Майдане или около Майдана. Я четко понимаю, что сегодняшняя война – это продолжение революции. То, что происходит сейчас – это то же, что было на Майдане: та же борьба за независимость»[9].
Пост Р. Доніка, розміщений у соціальній мережі Фейсбук 5 липня 2015 р., детально характеризує ситуацію в Харкові навесні 2014 р. Представивши фейсбучній спільноті отриману ним грамоту-подяку, автор кількома словами так конкретизує тогочасну ситуацію в Харкові та суспільні настрої групи знайомих «небайдужих харків’ян» після так званого кримського референдуму: «Это подяка за весну прошлого года. Она по большому счету ко мне не имеет практически никакого отношения. Тогда не было ни волонтерской, ни тем более группы. Были только Харьковчане, которые не хотели больше видеть над ОДА триколор. Все мы с трудом понимали, что происходит сейчас и совсем не понимали, что будет завтра. «Ягуар» это наши первенцы, это первые подшефные на востоке после крымского перешейка. Они спали на картонках и ходили в дырявых берцах, в которых отстояли майдан. Я никогда не забуду слова «Ромчик, не переживай, мы ж спецназ, мы ж не сдадимся». И мы не переживали. Мы просто тогда делали то, что должны были делать.
Спасибо всем Небайдужим Харків’янам»[10].
Подальший розвиток суспільного руху підтримки вітчизняної армії переважно пов’язується з початком окупації Криму та подальшим проведенням на Сході України антитерористичної операції. Втім, такий погляд видається не зовсім коректним, оскільки існують певні обставини, які дозволяють відтермінувати поширену дату його подальшого розвитку (в загальноукраїнській перспективі) на ранній час.
Зокрема, є підстави саме під таким кутом зору розглядати події, що розгорталися орієнтовно з 20-х чисел лютого у Харкові. Так, 18 березня 2014 р. на харківському сайті «glavnoe.ua» з’являється публікація під назвою «Как жители Харькова помогают украинским военным»[11], у якій, зокрема, зазначалося: «Харьковчане активно помогают военнослужащим, которые уже третью неделю пребывают в полной боевой готовности и не выходят за пределы воинских частей. На днях в соцсетях стартовала акция по сбору аккумуляторов, шин и дизтоплива (см. инфографику), которая, по словам организаторов, поможет укрепить украинскую армию. «У нас есть знакомые в воинских частях области, которые рассказали, что необходимо и в каком количестве. Уже откликнулось много людей. То, что закупят, мы отвезем военнослужащим, которые примут эти вещи на баланс части. А для отчета сделаем фотографии», – обещает активистка Татьяна Бедняк».
За тиждень-два до того у місцевій публічній площині на сполох забили дружини харківських бійців та офіцерів, чоловіки яких відчували нестачу продуктів харчування: «Как рассказала «Сегодня» жена офицера воинской части, которая находится за пос. Рогань, в конце прошлой недели военнослужащие были вынуждены ограничиваться лишь завтраком и обедом, ведь запасы продовольствия были практически на исходе… Харьковчане отреагировали мгновенно: уже на следующий день в часть привезли пять мешков картошки, десятки упаковок с крупами, сто банок тушенки, ящик мыла и несколько раций. «На тысячу гривен я купил гречки и консервов – получилось около 300 килограммов. Военнослужащие сказали, что им этого хватит на неделю», – рассказывает бизнесмен Олег Котляр. Не остались равнодушными и супруги харьковских милиционеров. «Я с маленьким ребенком и моя подруга, которая находится в положении, заполнили автомобиль мясом, макаронами, упаковками чая, печенья, бутылками подсолнечного масла и поехали в часть. Военные стояли, потупив взгляд от того, что вынуждены просить. Но мы понимаем, что ребята – заложники ситуации», – рассказывает Яна Кайдалова»[12]. Загалом же, протягом досить короткого періоду часу харків’янам тоді вдалося зібрати близько 200 тис. грн. Серед найзапитаніших потреб кінця лютого – початку березня 2014 р. для харківських військових, окрім харчування та одягу, були: акумулятори, колеса, шини, радіостанції для патрулів, дизельне паливо та бензин.
Знайомі харків’яни у приватних розмовах з автором цього тексту так образно охарактеризували початок своєї волонтерської діяльності: «Пока другие области спали, Харьков начал бегать вдоль границы с бутербродами и термосами с горячим чаем еще в конце февраля» (приватний архів автора. – О.М.).
Але сама допомога харків’ян армії почалася значно раніше дати публікації статті «Как харьковчане помогают украинской армии», оскільки тема про збір коштів та речей для хлопців за кілька днів до того вже набула широкої популярності на знаменитому «Харьков-форуме». Так, уже 17.03.2014 р. харків’яни «розбиралися» на форумі, чому закрили «вчорашню» тему, де були виписані і потреби солдат, і контакти активістів, і вже навіть були представлені звіти про поїздки «до границы»[13]. Тема називається «Реальная помощь военным», і в ній міститься дуже багато детальної інформації. Окрему увагу звертає на себе фраза «Давайте защитим наш город вместе!». Але найбільше заслуговує на увагу рівень самоорганізації громади Харкова – міста з досить сильно і чітко вираженою на той момент проросійською орієнтацією.
Наступна організація, почин діяльності якої припадає на початок весняного періоду, часу подій в Криму – одне з найвідоміших українських волонтерських об’єднань «Народний тил», один із засновників та керівників якої – Георгій Тука – призначений в липні 2015 р. губернатором Луганської обласної військово-цивільної адміністрації. Сам факт призначення відомого волонтера на таку відповідальну посаду можна також розглядати в контексті змін, що відбуваються в площині переформатування українського суспільства. У процесі подальшої діяльності відбулася реструктуризація об’єднання з виділенням окремих підрозділів з чітко визначеною спеціалізацією і напрямом роботи: «Медицина Народного тилу», «Колеса Народного тилу», «Крила Народного тилу» та деякими іншими.
Трохи пізніше – у травні 2014 р. – організовується волонтерський проект «Повернись живим», також орієнтований на забезпечення потреб армії (координатор проекту – Віталій Дейнега).  Йдеться, зокрема, про всі підрозділи Збройних Сил України, Нацгвардію, підрозділи спецпризначення МВС та СБУ, прикордонні війська, добровольчі батальйони. Через рік, у травні 2015 р., було офіційно засновано Благодійну організацію «Міжнародний благодійний фонд «Повернись живим»[14]. Група забезпечує військовослужбовців різними приладами та спорядженням на суму понад 51,5 млн. грн.: «Ми вибираємо військових, які виконують найскладніші завдання і знаходяться в зоні максимального ризику (на даний момент: позиції під Щастям, Станицею Луганською, Артемівськом, Горлівкою, Донецьком, Авдіївкою, Волновахою, Маріуполем), працюємо з тими,  кому наші тепловізори врятують життя вже в найближчу ніч»[15].
Основні напрями діяльності організації: прилади тепловізійного та нічного бачення, ремонт техніки; обладнання реанімобілів та польових госпіталів; військові освітні програми – забезпечення снайперів після курсів професійної підготовки.
Отже, можна виділити наступний період розвитку українського волонтерського руху (якщо за його початок брати масові акції протесту): це кінець зими – початок весни, особливо після так званого кримського референдуму. У той період питання фактичної відсутності достатнього забезпечення армії найелементарнішими речами (одяг, екіпірування, харчування тощо) вивело діяльність активістів за межі допомоги суто «своїм хлопцям-знайомим».
Загалом же, зимово-весняний період розвитку волонтерства виокремлює надзвичайно цікаве з наукової точки зору дослідження цього питання в регіональному зрізі. Саме аналіз регіональних особливостей зародження і формування місцевих осередків активістів, і, відповідно, місцевих волонтерських організацій виводить на передні позиції питання формування, назвемо його так, «патріотичного волонтерства». У першу чергу йдеться про області, які через кілька місяців стануть прикордонними зонами воєнного конфлікту – Харківську, Дніпропетровську та Запорізьку. Для цих областей події весни 2014 р. стали відправною точкою вибуху національного пробудження та патріотизму.
У цьому плані виділяється ще одна цікава тема – вибір об’єкта допомоги. Скажімо, якщо для ФОНДа Діани Макарової першими і головними підопічними були добровольчі батальйони, сформовані з колишніх сотень самооборони Майдану, то, наприклад, для харківських волонтерів – загони спецназа «Ягуар», «Беркут», відношення до яких після розстрілу Небесної сотні на Майдані в Києві в націонал-орієнтованій частині суспільства мало чітко виражене негативне забарвлення.
Наступним умовним періодом становлення волонтерського руху можна вважати літо 2014 р., коли, за висловлюваннями тих же волонтерів, «стало зрозуміло, що війна скоро не закінчиться». Як приклад наведемо волонтерську групу «Добровоз», до організації якої спричинився ще один відомий волонтер – О. Мочанов. Девіз групи: «Добро робите ви – ми тільки возимо». На офіційному сайті організації група представляє себе таким чином:
«Волонтерская группа «Добровоз» основана летом 2014. Делаем доставки нашим десантникам, разведчикам, гвардейцам, пограничникам, медикам в районы Славянска, Дебальцево, Беловодска. В группе порядка 30 человек. Есть долгосрочное сотрудничество с благотворительными организациями в Европе, Америке, ОАЭ и Новой Зеландии. Чаще всего на блок-постах нас зовут «волонтеры, везущие гуманитарку». Поэтому наш проект – гуманитарный волонтерский проект. С горизонтальной моделью: все рядовые. Каждый на своем месте. Каждый с мечтой о будущей процветающей Украине – стране героев, стране волонтеров, стране силы и правды»[16]. Волонтери допомагають медикаментами, екіпіруванням, засобами захисту, спеціальним обладнанням – тепловізорами та ПНБ, продуктами харчування та побуту.
У цьому контексті виділяється один момент, пов’язаний із забезпеченням військових теплими речами. Вже в липні 2014 р. деякі київські (за особистими спостереженнями автора статті – О.М.) та харківські (теж за приватними даними автора статті – О.М.) волонтери активно «запасалися» зимовими теплими речами для бійців, прогнозуючи однозначне продовження воєнних дій як мінімум  до весни 2015 р. До речі, ця проблема – достатнього забезпечення воїнів теплими зимовими речами – не втратила своєї актуальності і напередодні другої зими воєнної кампанії, про що свідчать постійні звіти волонтерів у соціальних мережах. Для прикладу можна згадати одеського волонтера Наталію Пранжу, чиї пости у соціальній мережі Фейсбук станом на кінець жовтня – початок листопада, та й навіть на першу декаду грудня 2015 р. постійно містять, окрім постійних подяк і звітів, дані щодо кількості отриманих светрів, назви бригад їхніх майбутніх власників, а також прохання у допомозі щодо придбання наступних партій теплих речей. Аналогічним чином збором теплих речей станом на першу декаду грудня 2015 р. займаються і фонди Романа Доніка, Діани Макарової  та інші.
Подальший розвиток волонтерського руху, почастішання випадків пов’язаних зі збором коштів під девізом допомоги українській армії різного виду шахрайств  логічно актуалізували питання координації зусиль, створення єдиної бази даних волонтерських організацій. Таким центром став сайт «4army.com.ua», засновники якого головною метою визначили наступне: «Наша головна мета – зібрати базу перевірених волонтерів та максимально поширити інформацію про них (виділено на сайті – О.М.). Це допоможе залучити більше коштів для оперативної допомоги нашій армії, добровольцям та всім тим, хто так чи інакше постраждав від бойових дій на Донбасі… Немає ніякої таємниці в тому, що величезна державна машина, при всій своїй потужності, менш ефективна, ніж сотня волонтерів, які за кілька місяців зробили те, що чиновники не змогли за 20 років. Тому підтримка волонтерів і допомога їм – надважливе завдання для всіх нас. Чим більше людей дізнається про існування волонтерів і чимось допоможе, тим ближче та легше стане наша перемога».
Можна припустити, що сайт створений восени 2014 р., оскільки найдавніші новини, представлені на ньому, датовані початком грудня 2014 р. Особливо цікавим факт його створення видається в контексті виділеної фрази «перевірені волонтери», оскільки вже на той момент були зафіксовані непоодинокі випадки фінансового зловживання волонтерським статусом з боку окремих волонтерів. Принагідно зауважимо, що, за особистими спостереженнями автора розділу, вже в липні 2014 р. у волонтерському середовищі існував і активно використовувався термін «прикормлені волонтери», але цей термін має відношення до зовсім іншої теми, яка публічно не обговорюється і загалом перебуває, образно кажучи, «за лаштунками фактів» – теми прихованої співпраці окремих волонтерів з владними структурами. Із певною долею застереження можна висунути припущення, що бурхливі масштаби розвитку волонтерського руху навесні – початку літа 2014 р., і, відповідно, позиціонування його лідерів на перших ролях у площині суспільного діалогу і загалом вплив на соціально активну частину суспільства (особливо в контексті постмайданних суспільних настроїв навесні 2014 р.) актуалізували питання їх контролю з боку відповідних владних органів і структур, особливо у контексті співпраці.
Сайт «4army.com.ua» має логічну впорядковану структуру і подає інформацію за окремо виділеними напрямами волонтерської діяльності (медична допомога, військова допомога, допомога біженцям, пошук зниклих безвісти), «перевіреними» волонтерськими організаціями (станом на 10.10.2015 р. їх було представлено 30). На сайті 6 розділів, один з яких – «Оголошення» –пряме посилання на ще один волонтерський проект задля координації зусиль, часу і грошей – «Волонтерську дошку оголошень» [17].
Однією з характерних особливостей українського армійського волонтерства є його національно-патріотична спрямованість. Він також не пов’язаний з волонтерською діяльністю у традиційному її варіанті як невід’ємної частини Міжнародного руху Червоного Хреста і Червоного Півмісяця. Власне, не буде великим перебільшенням стверджувати, що з традиційною волонтерською діяльністю їх мало що пов’язує спільного. Скажімо, Всеукраїнський громадський центр «Волонтер» на своїй головній сторінці станом на 12.08.2015 р. останньою новиною виводить організаційну зустріч з батьками неповнолітніх засуджених, яка відбулася 13 листопада 2012 р.[18]. На офіційну сторінку ця новина потрапила 15.01.2015 р. У рубриці «новини» останньою такою є інформація про участь ВГЦ «Волонтер» у традиційній акції КМЦСССДМ «Юнь Києва», яка відбулася в Центральному парку культури та відпочинку «Маріїнський» 27.09.2014 р.[19].
На офіційній сторінці Товариства Червоного Хреста України в рубриці «Мандат та місія» воно визначається як «всеукраїнська добровільна громадська гуманітарна організація»[20]. Саме ця гуманітарна спрямованість класичних волонтерських практик, на нашу думку, входить в протиріччя з існуючими в Україні певними волонтерськими ініціативами в контексті комплексної допомоги Збройним силам України, Національній гвардії, добровольчим батальйонам тощо. Варто виділити і наступний момент. Світові гуманітарні практики під волонтерською діяльністю традиційно розуміють безоплатну участь добровольців у вирішенні конкретних завдань, яка не потребує (окрім ситуацій допомоги у випадках стихійного лиха, катастроф тощо) максимально можливого повного відриву від основної роботи активіста. Натомість український сучасний варіант волонтерства у вияві певної частини його представників уже другий рік поспіль фактично працює у форматі 24/7 (24 години на добу 7 днів на тиждень), вимагаючи повного залучення до волонтерської роботи. Скажімо, саме такі принципи роботи описують у соціальних мережах та виголошують в інтерв’ю деякі відомі активісти. Наприклад, мова може йти про діяльність так званого «волонтерського десанту» у Міністерстві оборони України, Ф.О.Н.Д.у Діани Макарової та багатьох інших діячів, для яких волонтерська активність стала і основним місцем роботи, і основним видом діяльності, і професією, і способом життя, і загалом – способом самореалізації особистості.
У цьому контексті актуалізується ще одне питання – мотиваційно-смислової складової участі в  активній волонтерській діяльності. Питання складне і важливе, його дослідження фактично вимагає залучення представників різних наукових дисциплін, у першу чергу психології (різних спеціальностей), педагогіки, політології та інших, проведення ґрунтовних досліджень – у тому числі соціологічних, глибокого комплексного фахового аналізу загалом. У питанні мотиваційної складової можна виділити кілька рівнів – рівень відкритих публічних декларацій, і прихований глибинний рівень самореалізації особистісних потреб та інтересів, реалізації власної запитаності і важливості в загальнодержавному контексті, важливості особистої участі людини в епохальних (без перебільшення) подіях державного значення, захисту суверенітету країни тощо. І якщо публічні декларації реально певним чином систематизувати й узагальнити, то глибинні мотиви участі без відповідних фахових досліджень визначити проблематично. Можна лише припустити (хоча це й виглядатиме певним чином ідеалістично), що всебічна й повна віддача себе волонтерському руху в сучасних українських реаліях і при таких його насиченості, навантаженню і тривалості не в останню чергу потребує наявності і в суспільстві, і серед його окремих представників високих гуманістичних ідеалів, і зокрема – альтруїзму.
Варіанти участі українських громадян у вирішенні проблем забезпечення та якісного озброєння армії, загалом українські волонтерські ініціативи відрізняються великим розмаїттям способів і методів і збору коштів, і загалом напрямів допомоги. На жаль, обсяги розділу не дозволяють у повній мірі представити та проаналізувати усі зібрані автором за півтора року матеріали, тому зупинимося лише на кількох напрямах роботи, а щодо інших – обмежимося прикладами.
Напрями роботи:
* військовий (який, у свою чергу, також розділяється на кілька різних напрямів): допомога конкретним військовим частинам у зоні проведення АТО, закупівля та передача у зону проведення АТО автомобілів, у т.ч. – й закупівля за кордоном, плетіння маскувальних сіток та кікімор, пошиття обмундирування, солдатських черевиків, спідньої білизни, балаклав, тактичних рукавиць, розгрузок, виготовлення і купівля бронежилетів; «захист бойових солдатів та офіцерів від тилових чиновників та бюрократів» (с) – сприяння в отриманні бойових преміальних та посвідчень учасника бойових дій; бронювання військової техніки, переобладнання подарованих автомобілів під потреби армії. До того ж, перед зимовими періодами різко актуалізується виготовлення засобів для обігріву наметів та приміщень – зокрема, маленьких компактних буржуйок (їх виготовляють навіть хлопчики-школярі на уроках праці) тощо;
* діяльність так званої «картографічної сотні» – створення волонтерами сучасних мап для військових, на меті – повне оновлення застарілого картографічного забезпечення ЗСУ у співпраці з військовими картографами, купівля і доставка високовартісного електронного обладнання для забезпечення швидкості і точності відкриття артилерійських обстрілів;
* високотехнологічний: розробка програмістами-волонтерами для ВСУ спеціального софту, який не лише скорочує час для здійснення пострілу, але й збільшує точність попадання – так звана система для артилеристів ГІС «АРТА». Зазначимо, що практично йдеться про унікальний інноваційний волонтерський проект, створений групою підприємців, який спеціалізується на високотехнологічних системах наведення артилерійських систем та розвідки (включаючи безпілотні літаючі апарати) та екіпіровці для солдатів. Також фахівці надають високоточну картографічну інформацію, створюють та постачають у зону АТО засоби забезпечення геопросторовими даними артилерійських, танкових та роздувальних підрозділів[21].
* медичний та реабілітаційний (забезпечення бійців персональними аптечками з якісними препаратами, зокрема, кровоспинними, допомога пораненим, збір коштів на реабілітацію поранених та важкопоранених бійців-учасників АТО), проектування та виготовлення “народних польових лазаретів», ремонт військових госпіталів (наприклад, у Дніпропетровську та Києві), проведення безкоштовних курсів англійської мови для солдат-інвалідів,
* ремонтне волонтерство (ремонтні роботи з відновлення військової техніки та важкої воєнної техніки – літаків, танків, машин, бронетранспортерів);
* «Чорний тюльпан» (передача тіл загиблих на вимогу бойовиків саме волонтерам як представникам української сторони, участь у пошукових роботах з метою пошуку безвісти зниклих військовослужбовців (прикордонників, бійців – учасників АТО тощо) у місцях проведення боїв – адже лише волонтерам бойовики дозволяють це робити), меморіальний напрям – вшанування пам’яті військових, які загинули на Сході України. Волонтери встановлюють меморіальні дошки загиблим в зоні АТО воїнам (зокрема, на школах) та облаштовують куточки слави на їхню честь; волонтерами створена «Книги пам’яті полеглих за Україну»;
* забезпечення військовослужбовці якісним харчуванням – поширена по всій Україні так звана «кулінарна сотня», що було особливо актуальним у перший рік ведення бойових дій, але залишається запитаним і сьогодні, на другому році війни. Українські господині мають власні винаходи – зокрема, розробка рецептур і виготовлення порційних наборів суміші висушених в домашніх умовах овочів задля швидкого приготування перших страв – супів та борщу, також важливою складовою у волонтерській кулінарній допомозі уже другий рік поспіль (хоча і в менших масштабах та обсягах) є передача на фронт різних «смаколиків» – переважно під цим терміном розуміються солодкі домашні вироби з тіста;
* переселенський напрям (створення центрів допомоги, центрів адаптації, допомога із придбанням та пошуком житла і роботи, збір гуманітарної допомоги для переселенців (харчі, збіжжя, одяг, речі, предмети домашнього вжитку), соціальна адаптація внутрішньо переміщених осіб, організація безкоштовних курсів для дітей-переселенців, які мали (йдеться про 2015 р.) складати іспити зовнішнього незалежного оцінювання (зокрема, організовані викладачами та волонтерами Дніпропетровська), проведення і організація курсів української мови у Дніпропетровську для дітей-переселенців; особливо важливим у цьому напрямі є створення волонтерами електронної бази даних переселенців;
* збір та привезення гуманітарної допомоги цивільному населенню, яке проживає на території проведення АТО;
* вивезення цивільного населення із фронтової та прифронтової зони (наприклад, Дебальцеве, а також інших гарячих точок);
* залучення волонтерів до виконання державних функцій (наприклад, контроль і супроводження всіх процесів розмитнення канадської гуманітарної допомоги в Одеському порту; «волонтерський десант» в Міністерстві оборони України, боротьба з корупцією, призначення Г. Туки на посаду голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації та ряд інших фактів).
Однозначно – наведені вище дані лише окреслюють загальні напрями волонтерської роботи, вони не є повними і остаточними. У свою чергу, кожен з напрямів має власні інваріанти діяльності, шляхи реалізації максимально повного задоволення армійських і фронтових потреб, а також допомоги пораненим, переселенцям та іншим вразливим соціальним групам.
Збір коштів для благодійної допомоги здійснюється через проведення:
* благодійних продуктових ярмарків,
* благодійних волонтерських ярмарок (зокрема, організованого 3.05.2015 р. однією з найбільших волонтерських організацій – «Народний тил», під час якого демонструвалися машини з окремого напряму роботи «колеса Народного тилу» та БПЛА, проводилось спілкування з волонтерами, продавались календарі та інша сувенірна продукція, відбулися телемости з передовою, фотовиставка з зони АТО, а також виступи майданних бардів); комплексний інформаційний проект «Український простір», ініційований видавцем та волонтером В. Карпенко – передача літератури для звільнених від терористів районів Донбасу та для передачі нашим бійцям в зоні АТО, який супроводжувався проведенням благодійної книжкової виставки-ярмарку (зокрема, відбулася 15-16.11.2014 р., взяло участь 40 видавництв та майстрів);
* різних спортивних та мистецьких акцій,
* різноманітних аукціонів (наприклад, організація зборів коштів на тепловізори через аукціон побачень (під девізом «АТО закінчиться і я тебе поцілую»), он-лайн аукціони з продажу прикрас, біжутерії та предметів домашнього інтер’єру у стилі hand madе тощо.
2014 р. найгострішими проблемами української армії та загалом силовиків у зоні проведення АТО були відсутність одягу та взуття, засобів захисту та спецзасобів, засобів гігієни, ліків, незадовільне харчування. Втім, вже в кінці 2014 р. українські волонтери вийшли на вищий рівень допомоги та оснащення армії, почавши проектувати та виготовляти БПЛА, спецтехніку, розробляючи системи – зокрема, інноваційну технологічну систему артилерійського ведення вогню АРТА, винаходячи новітні системи виготовлення маскувальних сіток – не способом плетіння тощо.
Зупинимось детальніше на кількох напрямах роботи волонтерів.
Медичне волонтерство – окремий напрям у волонтерській діяльності, коли зусилля, допомога і підтримка громадських об’єднань та волонтерських груп чітко орієнтовані на госпіталі та лікарні, де перебувають поранені військовослужбовці. Також до цього виду активності можна віднести медичну допомогу в зоні проведення антитерористичної операції, придбання медичних госпіталів, реанімобілів тощо.
Види і способи такої допомоги не такі різнорідні, але і тут можна виділити різні напрями. Створені і функціонують благодійні організації, орієнтовані суто на професійну медичну допомогу пораненим. Як приклад наведемо благодійну організацію «Біотех-реабілітація поранених/Biotech-rehabilitation of injured people» – український соціальний проект для поранених в АТО (лікування травм кісток). «Біотех-реабілітація» працює спільно з медичною компанією ilaya, яка застосовує інноваційні сучасні технології. Суть лікування – подолання наслідків поранень у бійців та підготовка місць травм для відновлення клітин за допомогою клітинних технологій. Клініка приймає на лікування поранених, навіть із задавненими травмами, які не лікуються традиційними методами, меценати і благодійники перераховують кошти. Суми переказів різні – від 50 грн. до 90800 грн., вся ця інформація оприлюднюється як на офіційній веб-сторінці організації, так і в соціальних мережах.
Організатор благодійного проекту «Біотех-реабілітація поранених» – засновник та генеральний директор компанії ilaya О. Шершньов. Партнери проекту – медична компанія ilaya (виконання операцій з використанням клітинних технологій), портал narodniy.org.ua (залучення коштів для фінансування операцій), об’єднання матерів та дружин військовослужбовців «Оберіг» (збір інформації про поранених, які потребують допомоги в рамках проекту)[22]. У рамках проекту допомога надається усім постраждалим на війні – і військовим, і мирним мешканцям із зони бойових дій (які складають меншість). Якщо людина бажає отримати таку допомогу, вона заповнює онлайн-анкету, лікарі медичного центру ilaya визначають доцільність проведення реабілітації саме за допомогою ilaya.regeneration. У випадку позитивного рішення лікарів організатори збирають необхідні кошти і проводять лікування у цьому медичному центрі. До того ж, клініка надає бійцям спеціальні знижки – навіть у 48,15%.
Унікальність проекту полягає саме у використанні інноваційних сучасних технологій та біотехнологій – відновлення кісток та шкіри відбувається за допомогою введення клітинно-тканинного трансплантату, що значно посилює ефективність лікування та дозволяє пораненим уникнути ампутацій та інвалідності. Таку технологію використовують лише кілька компаній у світі, серед яких і українська ilaya. Клініка приймає на лікування поранених з дефектами кінцівок: плечової, стегнової, кісток передпліччя, гомілки та стопи[23].
На 08.09.15 загальна кількість пацієнтів клініки склала 33 людини, розпочато лікування 29, призупинено – 1. Кілька бійців від лікування відмовились. Загальна потрібна сума – 7 855 971 грн,, з якої зібрано 85% – 6 692 076 грн[24]. 3534 людини зробили грошовий внесок.
Станом на 08.09.15 на офіційній сторінці проекту розміщена інформація про збір коштів для 4-ох поранених, одна з яких – Олександра, переселенка з зони АТО. Загалом українці перераховують значні кошти на цей проект. Скажімо, для лікування пораненого в Іловайську Олега (Черкаська обл., 47 років, дефект стегнової кістки – 14 см) потрібна була одна з найбільших в рамках проекту сум – 346 107 грн. 121 людина здійснила переказ коштів, і вся необхідна сума була зібрана. Реабілітація пораненого під Маріуполем іншого бійця – також Олега (Черкаси, 24 роки, вогнепальна травма великогомілкової кістки) – потребувала одної з найменших сум, 94 004 грн., яку покрили перекази коштів від 243 осіб.
Але медичне волонтерство не обмежується лише збором коштів на дорогу реабілітацію в медичній клініці ilaya. Так зване реабілітаційне волонтерство має інші форми і види поширення. Одна з них – відкриття волонтерами та меценатами реабілітаційних безкоштовних центрів для поранених. Як приклад можна навести створення волонтерського реабілітаційного центру в Луцьку, інформація про який 1 вересня 2015 р. стрімко поширилась через соціальну мережу ФБ. Проживання в трьохмісних номерах і триразове харчування оплачує місцевий меценат В. Янковий, сам центр розташований в готелі профспілок. Спеціалізація луцького центру – виліковування воїнів від болі будь-якої локалізації  і характеру, ліквідація спазмів, порізів, наслідків контузій, проблеми з ходінням і т.п. Організатори окремо просили розповсюдити цю інформацію серед командирів бойових частин, у засобах масової інформації, через звернення до матерів і дружин військовослужбовців, приватних осіб, установ тощо[25]. Організацією прийому і розміщення воїнів займаються також волонтери.
У цьому контексті наведемо також і факти піклування про поранених, які перебувають в госпіталях. Догляд за бійцями в госпіталях – окремий напрям медичного волонтерства, яка включає в себе у першу чергу забезпечення госпіталів та конкретних поранених бійців призначеними лікарями необхідними ліками та препаратами, моральну і психологічну підтримку воїнів, обов’язкові відвідини, піклування, привітання зі святами тощо. Часто такі волонтери виступають у ролі психологів та психотерапевтів, допомагаючи хлопцям із проблемами з соціальною адаптацією. Підтримка бійців має унікальні форми і проявляється в найрізноманітніших виявах. Одна з них, для прикладу – виготовлення лялькових ангелів-охоронців, які поширюються безпосередньо серед поранених. Так, координатор кидає прохання у соціальну мережу (наприклад, потрібна лляна тканина та мереживо, при можливості порізані квадратами 10*10 см), і воно далі розповсюджується через підписки, поширення і партнерів: «Друзі, нам знову треба створити нових ангеликів-охоронців, для наших поранених бійців в госпіталях, щоб вони пам’ятали і відчували нашу любов і підтримку!!!! Хто має лляну тканину або кружевце і може подарувати (при можливості можете порізати квадратами 10*10 см, +/-) і заности в офіс?#?ПораненіSOS? м. Івано-Франківськ, вул. Незалежності, 4»[26]. Такі практики більшою мірою поширені в Західній Україні, коли виготовляються  ляльки-оберіги, ангели-охоронці, браслети-амулети – плетені чи шиті власноруч, і розповсюджуються серед поранених в госпіталях, лікарнях, а також серед мобілізованих новобранців та добровольців.
До медичного напряму волонтерської діяльності є сенс віднести ще один вид допомоги – виготовлення польових лазаретів. При цьому мова йде про допомогу виготовленим або придбаним медичним обладнанням і для зони проведення бойових дій, і навіть для навчальних полігонів, де бійці проходять бойове злагодження. Для прикладу наведемо випадок, описаний користувачем ФБ під ніком Kastor Fedor 5 липня 2015 р. Під час поїздки на Широколанівський полігон він побував у старому, так званому медичному пункті морських піхотинців, роль якого виконував армійський брезентовий намет УСБ-56 (уніфікований санітарно-барачний зразка 1956 р.). Командування та медичний персонал підрозділу звернулися з проханням про допомогу у придбанні сучасного намету, який би відповідав усім медичним вимогам. Були обговорені всі побажання і вимоги до необхідної конструкції, і протягом місяця завдяки «Всеукраїнському центру волонтерів People’s Project, українському народу» у морських піхотинців з’явився народний польовий лазарет[27].
Ще одна велика потреба фронту – спеціальні машини швидкої допомоги  реанімобілі, наявність яких значно підвищує шанси врятувати життя поранених. Нестача такого спеціалізованого медичного високоякісного обладнання у зв’язку з його високою вартістю  є загальною проблемою українського війська, а швидка зношуваність машин в умовах їх роботи в зоні ведення бойових дій із застосуванням важкого озброєння ставить цю проблему вкрай гостро. Відповідно, передачу благодійниками та волонтерами в зону АТО реанімобілів можна виділити як окремий напрям волонтерської діяльності. Принагідно зауважимо, що ці події отримують великий суспільний резонанс і стають топовими новинами в засобах масової інформації.

Груз-200.
Офіційні втрати України в цій війні приховуються за скупими рядками повідомлень прес-центру Генштабу та поодинокими даними, що зрідка оприлюднюються. Як і в багатьох інших питаннях, до вирішення підключилися волонтери та громадські активісти. За підтримки Національного військово-історичного музею України та громадсько-правового тижневика «Іменем Закону» 22 липня 2014 р. створена «Книга пам’яті полеглих за Україну», в якій станом на 24.08.2015 р. опрацьовано 2560 прізвищ, станом на 07.11.2015 р. – 2680.
Засновник та редактор книги Максим Попов зазначає, що книга, на жаль, не є офіційним джерелом підтвердження втрат, а лише книгою пам’яті, в якій трапляються помилки[28]. До цієї книги, за проханнями родичів, не внесено прізвища безвісти зниклих, а отже, сукупна кількість втрат може бути вищою. За одними з останніх офіційних даних, з початку антитерористичної операції, тобто з середини квітня 2014 р. по 02.03.2015 р., загинув 1541 військовослужбовець, а загалом на сході України, згідно з доповіддю місії ООН з моніторингу ситуації з прав людини в Україні, всього від початку АТО на сході загинуло понад 6000 людей[29]. 28 липня 2015 з’явилася інша офіційна цифра, яку оприлюднив начальник Управління цивільно-військового співробітництва ЗСУ полковник Олексій Ноздрачов – 2300 загиблих[30]. Втім, 24.08.2015 р. під час урочистої промови з нагоди найвищого державного свята – Дня Незалежності – Президент України П. Порошенко оприлюднив іншу цифру – близько 2100 загиблих.
Перші ж втрати стали для українців справжнім шоком. Суспільство, якому понад двадцять років прищеплювалася міфологема заледве чи не єдиної на пострадянському просторі країни, на території якої не проливається кров і не відбуваються бойові дії, вкрай болісно переживало процес державницького і громадянського переосмислення. Ще не забувся і не вгамувався жах від розстрілу «Небесної сотні», як їй на зміну прийшла «Небесна ескадрилья»[31]. На борту військово-транспортного літака Іл-76 25-ї військово-транспортної авіаційної бригади Повітряних Сил Збройних Сил України, збитого терористами при посадці в аеропорту «Луганськ», перебувало 40 десантників 25-ї окремої Дніпропетровської повітрянодесантної бригади і 9 членів екіпажу. Усі вони загинули.
На той момент загибель усіх військових, що перебували на борту літака, стала найбільшою втратою ЗСУ за весь період незалежності нашої держави. А попереду буде Іловайський котел, Савур-могила, бої за Донецький аеропорт, Дебальцеве, Широкіно, Піски…
Роботи з пошуку, ексгумації та вивезення тіл українських військовослужбовців, загиблих в зоні АТО – один з окремих напрямів роботи українських волонтерів. Цю роботу  проводить пошукова група Місія «Евакуація-200» («Чорний тюльпан»), робота якої стартувала 3 вересня 2014 р. До її складу входили представники ГО «Пошук-Захід» спільно з Всеукраїнською громадською організацією «Союз Народна Пам’ять», за підтримки і під керівництвом Міністерства Оборони України, в рамках проекту цивільно-військового співробітництва спільно з Національним військово-історичним музеєм України[32]. До 06.11.2014 р. волонтери працювали над пошуком та ексгумацією останків українських військовослужбовців в районах біля Дебальцевого, під Іловайськом, Шахтарськом і Савур-Могилою. На 15.09.2015 р., за словами голови правління ВГО «Союз Народна Пам’ять» Я. Жилкіна, пошуком займається близько півсотні волонтерів[33].
***
Обов’язкова складова роботи волонтера – сувора звітність. Волонтери самі на своїх сторінках у ФБ характеризують її як «скучну, але обов’язкову звітність». Озвучується як конкретна сума, зібрана в рамках певного проекту, так і окремі підвиди робіт, за які волонтери отримували кошти.
Наприклад, активістка Ольга Гальченко у своїй стрічці 1 липня оприлюднює інформацію щодо завершення збору коштів на реанімобіль для мобільного шпиталю ім. Пирогова в рамках проведеного благодійного українсько-білоруського концерту. Концерт мав назву «Від Сябра до брата» і відбувся 4 червня в київському клубі «Атлас», в ньому взяли участь гурти з України – «Гайдамаки» та «Роллікс», і з Білорусі – «Trubetskoy» і «Дай дарогу». Його організували дівчата-волонтерки, що вже більше року допомагають в оснащенні Першого добровольчого мобільного госпіталю ім. Пирогова. Залучивши до співпраці друзів-музикантів, вони утворили об’єднання «Музичні волонтери» і планують продовжити організацію подібних акцій з залученням музикантів та відомих людей.
Ольга Гальченко у своєму пості конкретизує шляхи отримання коштів:
* продаж білетів, артисти і клуб всю виручку передали волонтерам,
* проведення аукціону,
* збір коштів в бокси, які активісти носили по всьому залу,
* грошові пожертви від людей, які не змогли прийти, але захотіли долучитися матеріально.
На аукціоні були продані  прапор України, підписаний захисниками Донецького аеропорту, – за 280 євро та футболка від гравців збірної України з футболу – за 100 доларів[34].
У результаті було зібрано 4000 доларів, що за словами активісток, «перевищило всі їхні найсміливіші очікування». Залишилася друга частина шаленого проекту – доставка та оформлення реанімобіля. Цей проект набув розголосу в інформаційному полі не лише України, а й Білорусі. Зокрема, 15.04.2015 р. інформація з’явилась на сайті «Нашої ніви», де, в тому числі, зазначалося: «Машина уже доставлена в город Артемовск Донецкой области. Она будет обслуживать Первый добровольный госпиталь имени Пирогова. Стоимость ее 5500 евро. Правда, собрать столько средств, чтобы полностью оборудовать машину всем необходимым для настоящего реанимобиля, не удалось. Это сделают уже сами украинцы…. Вместе с машиной из Гомеля в Чернигов отправили помощь, которую собрали жители Минска и Гомеля в рамках гуманитарной инициативы «Беларусь-АТО», для беженцев с оккупированных территорий Донбасса и для семей раненых и убитых бойцов Украинской армии»[35].
Загалом же, за даними соціологічних досліджень, станом на 2014 р. 32,5% українців, відповідаючи на запитання «Чи доводилося вам особисто надавати благодійну допомогу військовим та населенню, які потерпають від військові конфліктів у Донецькій та Луганській областях?», відповіли, що  протягом травня-вересня вже переказали свої кошти на рахунки української армії. Ще 23% громадян скористалися допомогою благодійних фондів та волонтерських організацій, передавши кошти, речі та продукти саме через ці громадські інституції, а 9% взяли участь у магазинних акціях, купивши товари за списками для потреб армії та передавши їх до волонтерів. Особисто допомагають вимушеним переселенцям речами та грошима 7% громадян, а от волонтерством, себто безпосереднім збором коштів, ліків, речей та доставкою їх у гарячі точки, займаються 3% українців. Про це свідчать дані соцопитування, проведеного спільно Фондом «Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва» і КМІС з 12 по 21 вересня 2014 року[36].
На окрему увагу заслуговує вияснення суми, перерахованої українцями на потреби армії. Така інформація, із зрозумілих причин, з’являється в інформаційному просторі не часто. У соціальних мережах та на власних сайтах деяких організацій оприлюднюються певні дані, однак загальна сума зібраних коштів таким чином не може бути вирахована. На початку лютого Віталій Дейнега оцінив загальну суму зібраних коштів приблизно в 1 млрд. грн [37].
Питання хоча б приблизної оцінки кількості перерахованих українцями коштів на допомогу армії власне через волонтерські організації особливо цікаво з наукової точки порівняти з «телефонним» проектом Міністерства оборони «565», пов’язаним  з перерахуванням 5 грн. через телефонний дзвінок або смс-повідомлення, особливо в контексті порівняння динаміки переказів. Так, 07.102015 р. на офіційному веб-сайті Міністерства оборони України після тривалого мовчання з’явилися дані щодо суми, переведеної в рамках акції Міністерства оборони «Підтримай українську армію». Йдеться про майже 160 млн. гривень, з яких 2015 р. поступило більше 6501000 грн.[38]. Така незначна сума переказів за 2015 р., на нашу думку – пряме свідчення суспільної недовіри, особливо якщо згадати суспільний скандал 2014 р., пов’язаний  із використанням зібраних коштів, коли Міністерство оборони України фактично не змогло дати чітку відповідь на питання, на що вони були витрачені. Можна також висловити припущення, що падіння динаміки переказів і загалом переведених населенням коштів на рахунки МО України, яке почало спостерігатися з кінця весни – початку літа 2014 р., безпосереднім чином пов’язане зі значним збільшенням обсягів переказів волонтерам, особливо на фоні недовіри населення до вищих державних органів. Таким чином громадські об’єднання та благодійні фонди, що займаються волонтерською діяльністю, стали гідною альтернативою чинним владним органам – особливо з огляду на їх менеджерську ефективність і результативність.
Аналіз громадянської активності різних соціальних груп, залучених до активної волонтерської діяльності, дозволяє зробити певні висновки. Волонтерська активність українців має загальнодержавний характер, поширена по всій території України. До неї залучені представники найрізноманітніших соціальних груп. Гуртування в організації відбувається на підставі різних об’єднавчих чинників: дружні стосунки, спільна соціальна класова приналежність, професійна приналежність тощо. Різнорідність цих соціальних груп (підприємці, митці, футбольні фанати), які, до того ж, відіграють різну роль у процесі суспільного та економічного розвитку країни, можна вважати додатковим аргументом для підтвердження тези про масштабний і загальний характер трансформаційних процесів, що відбуваються в українському суспільстві. Зокрема, можна стверджувати, що події останніх двох неповних років змусили значну частину українського суспільства перейти поріг національної і політичної громадянської байдужості. Фактично можна говорити також і про кардинальні зміни в патерналістській матриці політичної культури українців. А залучення до волонтерської діяльності дітей (навіть молодшого шкільного віку – зокрема, маються на увазі загальноукраїнські проекти «Напиши листа солдату», «Намалюй малюнок солдату», а також плетіння школярами маскувальних сіток, влаштування благодійних ярмарків з власноруч виготовленими поробками та домашнім печивом і, відповідно, збір коштів з подальшою їх передачею волонтерам або закупівлею продуктів власними силами) є дуже сильним стимулом для формування в молодому поколінні майбутніх громадян активної і відповідальної продержавницької позиції.
Термін «волонтер» досить швидко почав створювати навколо себе власне символічне поле, вийшовши далеко за межі суто військової допомоги в усіх її різноманітних проявах, формах і видах, і поширюючись на інші сфери життєдіяльності соціуму. Можна стверджувати, що він стає своєрідним маркером, позначаючи як активну позицію його користувачів, так і зміни, знову ж таки, в патерналістській моделі політичної культури українців. Для прикладу наведемо факт започаткування українськими акторами, митцями та режисерами об’єднання для створення кіно- та телепродукції власним коштом, який отримав назву «Кіноволонтери». Мета створення проекту – безоплатне залучення до знімального процесу відомих акторів, сценаристів та режисерів. О. Мірошніченко, один із засновників, так пояснив виникнення ідеї: «Ми правомірно прибираємо з ефіру російський телепродукт, але не маємо жодної заміни для нього. З іншого боку згортаються спільні проекти з Росією. Отже і якихось перспектив (у тому числі й фінансових) українські митці не мають. Усі покладаються на державну підтримку, нові закони та якесь нове міфічне фінансування. Це, в принципі, непогано, але давайте будемо реалістами»[39]. Новина датована 15-им вересня 2014 р. – від початку активного становлення волонтерського руху минуло півроку.
Загалом, на підставі опрацьованих даних, аналізу новин на волонтерську тематику, які постійно з’являються в інформаційному просторі України, можна говорити про своєрідну «чутливість» української нації до надання допомоги, про згуртованість задля такої допомоги, внутрішню готовність її надати. У цьому контексті доречно згадати традиційний для українців звичаї «толоки», який можна розглядати як своєрідне підґрунтя для такого швидкого виникнення і поширення волонтерського руху. мі – гуртування задля надання безоплатної допомоги. Різниця полягає лише в тому, що толока була разовою допомогою, а український волонтерський рух триває вже майже два роки.
Не буде великим перебільшенням стверджувати, що розпочаті в українському суспільстві два роки тому процеси трансформаційних змін, наслідком яких є народження української політичної нації, мають велику перспективу. Перед цією нацією постали вкрай складні виклики, пов’язані не лише із захистом державності в умовах потужної військової агресії, посиленням обороноздатності та сили власної армії, а й не менш болючими і складними іншими питаннями, особливо – в площині суспільних відносин, подальшого суспільного розвитку. В цих питаннях закладена довгострокова перспектива, вони не можуть бути вирішені «тут і одразу», потребують не лише зусиль громадськості, а й участі держави із залученням найширшого кола фахівців-експертів, прийняття комплексних рішень, які знайдуть свій вияв у розробці й прийнятті державних програм, проектів, доктрин, стратегій, напрямів роботи.
Волонтерство – один із дієвих механізмів налагодження міцних, у прямому смислі слова перевірених кров’ю горизонтальних зв’язків у суспільстві між армією і громадянами з активною життєвою позицією. Такі терміни як «підопічні», «шефство», «побратими» та ряд інших характеризують рівень їхніх взаємовідносин. Війна, що триває на Сході Україні, для волонтерів має чітку персоніфікацію – це конкретні бійці конкретних підрозділів, їх обличчя, імена, позивні. Неодноразово волонтери (особливо жінки) у своїх постах пишуть про «особистий рахунок», який вони пред’являють цій війні – хлопці, замовлення яких вони не встигли виконати.
З тим рівнем залучення населення до волонтерства, який існує в Україні, цілком може бути пов’язана в майбутньому проблема соціальної та посттравматичної адаптації волонтерів, особливо «польових» або «фронтових» – тих, які  майже півтора року їздять на передову, повернення їх до мирного життя. В їхньому середовищі виникають різні психологічні розлади, з’являються проблеми в особистому житті, підвищується рівень агресії та нетерпимості. Зараз, на другому році війни, значно почастішали випадки публічних зізнань волонтерів у своїй втомі, іншими словами – діяльність українських волонтерів має всі ознаки професійного вигорання.
Український волонтерський рух – унікальний досвід, здобутий нашим суспільством під час захисту держави у цій неоголошеній війні на сході України. Те зростання рівня громадянської свідомості, згуртованості, єдності  та взаємодії, що зародилося під час спільної участі у протестних акціях 2013 – 2014 рр. і згодом трансформувалося у потужний волонтерський рух, аналогів якому у світі важко віднайти, є свідченням народження української політичної нації. Процес, який в розвинених країнах тривав як мінімум десятиріччями, в Україні в умовах спільного протистояння російсько-терористичній агресії зайняв лише кілька років.
З іншого боку, цей унікальний український досвід є надбанням різних прошарків населення і фактично стає основою для формування спільного пласту новітньої колективної пам’яті українців – політично- і державоорієнтованого. Високий рівень суспільної та політичної значущості дій волонтерів, залучення до волонтерського руху громадян різного віку (від школярів молодших класів до пенсіонерів та загалом людей літнього віку) та соціальної приналежності (митці, спортивні фанати ультрас, представники шоу-бізнесу, бізнесмени тощо), високий кредит соціальної довіри суспільства відомим на всю країну представникам волонтерського руху цілком може стати підґрунтям для появи нового класу українських суспільно-громадських, а згодом, що потенційно можливо – і політичних діячів. Одна з основних функцій, яку виконують сьогодні волонтери, лежить саме у площині політичної взаємодії держави і суспільства, адже, на думку багатьох експертів, саме волонтери змусили владу розпочати соціальний діалог із суспільством. Як відомо, однією з головних проблем взаємодії громадянського суспільства з органами державної влади в Україні донедавна було (і залишається дотепер, хоча і в меншому процентному відношенні) питання дефіциту довіри. Сьогодні волонтери – соціальна група з найвищим рейтингом довіри населення, що також виводить її роль і значення на перші позиції у питанні політичної запитаності. Термін «волонтер» досить швидко став трендом української політичної моди – і ось напередодні хвилі виборів, що пройдуть Україною восени 2015, навесні 2016, а також чергові вибори до Верховної Ради України, цілком можна очікувати використання волонтерської тематики як маніпуляційної технології у боротьбі за голоси виборців. Скажімо, станом на серпень 2015 р. свої сили у боротьбі на київських виборах 25 жовтня пробує громадська організація «Поруч», яка позиціонує себе як «спільнота волонтерів, які об’єдналися з метою реалізації благочинних проектів»[40]. ГО «Поруч» видає також «інформаційну брошуру про волонтерство в Україні». Так, у № 3 за серпень ц.р. у ній розміщена укладена волонтерами ГО «Поруч» база центрів фізичної реабілітації поранених військовослужбовців, вітання з нагоди призначення волонтера Г. Туки на посаду голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації та звернення громадської організації «Поруч» з нагоди місцевих виборів у жовтні 2015 р. На рекламному буклеті активно пропагується думка про необхідність волонтерам «йти у владу» і, відповідно, життєву необхідність голосувати за них як «чи не єдину «кровоносну систему» виживання нашої держави». На сторінках своїх інформаційних матеріалів «Поруч» не надає ніякої інформації про своїх лідерів – волонтерів, натомість активно розміщає на сторінках брошури логотип організації. Наведені прізвища – Ю. Бірюкова, Н. Стельмах, Т. Ричкової (так званого «волонтерського десанту в Міністерстві оборони України» – О.М.) та Г. Туки при відсутності імен власних активістів дозволяють висунути припущення про банальне прикривання волонтерською темою і фактичне зловживання нею.
На міських виборах до київради, що відбулися 25.10.2015 р., волонтерську тематику активно використовувала також і політична партія «Самопоміч» під слоганом «Стань волонтером!», який розміщувався і на бігбордах на вулицях, і присутній на сайті організації. До того ж, партія впроваджувала в суспільний простір і термін «політичний волонтер». У Харкові на місцевих виборах 2015 р. пробувала себе створена у вересні 2015 р. «Волонтерська партія України», яка позиціонує себе як політична сила, спрямована на розвиток демократичного руху, посилення волонтерських позицій, що протистоїть основним партіям в Харкові[41].
Серед загального переліку важливих функцій, виконання яких взяли на себе волонтери, окремо виділимо функцію під умовною назвою інформаційно-пропагандистська. Фактично волонтери заповнюють інформаційну і загалом комунікаційну порожнечу, яка існує у форматі стосунків «влада / громадянин», особливо у випадку, коли влада значною мірою самоусунулася з комунікаційного поля. Попит громадян України на інформацію, особливо воєнного характеру, потреба в інформуванні щодо ситуації в зоні воєнних дій значно сильніші і глибші, аніж ті сухі офіційні дані, які можна отримати з офіційних брифінгів, випусків новин у телевізійних, друкованих та електронних засобах масової інформації. Де-факто волонтери виступають джерелом інформації з високим рейтингом довіри, особливо якщо йдеться про гарячі новини із зони проведення антитерористичної операції. Навіть більше – новини волонтерів про ситуацію на фронті стають джерелом інформації і масово поширюються в друкованих та електронних засобах масової інформації. І мова не лише про бої, а особливо – про втрати, смерті і поранення наших бійців. Для прикладу наведемо ситуацію, яка мала місце 29 червня 2015 р. Волонтер Р. Донік на своїх сторінках у ФБ і твітері пише: «Чтоб упредить волну истерики – в районе ДАП, на фугасе подорвалась машина 93 ОМБр. Все трое живы. Бронированный «гелик» принял взрыв на себя»[42]. Інформація була розміщена о 13.12, і через кілька годин розійшлася десятками сайтів та електронних ЗМІ, включаючи також «Харьков-форум», краматорський форум, форум «справжньої української правди «http://ukrpravda.net/index.php» тощо.
Волонтери озвучують усі найпроблемніші і найболючіші питання в будь-якій сфері життєдіяльності українського соціуму: це і робота «волонтерського десанту» в МО (яку президент України П. Порошенко в урочистій промові з нагоди Дня незалежності 24.08.2015 назвав «справжньою управлінською революцією»), і ситуація з корупцією на блокпостах – включаючи «вартість» пропуску фур, і зловживання та злочини місцевої влади (у цьому контексті доречно згадати тур Г. Туки Україною ще до призначення його на посаду голови Луганської обласної військово-цивільної адміністрації, а також розбурханий волонтерами «бурштиновий скандал» у лісах Житомирщини та Рівненщини), і випадки крадіжок та перепродажу військової амуніції та спецзасобів, якість харчування солдатів (зокрема, у центрі «Десна») та багато інших. Серед них не в останню чергу – питання моральної відповідальності за передані бійцям предмети, особливо дорогі, байдужість до волонтерської допомоги та споживацьке ставлення до речей, небажання командування брати на облік передані речі тощо. Тут додамо, що одним із обов’язкових звітніх документів, які публікуються на офіційних веб-сайтах та сторінках волонтерів та волонтерських організацій, є офіційні документи з печатками про прийом-передачу обладнання та спецзасобів (тепловізорів, ПНБ тощо). Особливо гостро ця тема піднялася на другому році війни, коли значно зменшився обсяг коштів і фінансових переказів від населення на рахунки волонтерських організацій, і, відповідно, загострилося питання довіри і відповідальності самих волонтерів перед громадянами – своїми головними і основними спонсорами.
Однією з головних рис українського волонтерства є його висока мобільність, оперативність, зразково вибудована логістика. На окрему увагу заслуговує кмітливість волонтерів – розмаїття способів, видів, форм волонтерської активності, варіантів отримання коштів. Перелік засобів, до яких вдаються волонтери, на нашу думку, свідчить про високий рівень креативності української нації, її підприємницьку кмітливість та господарність – риси, які були незатребувані державою протягом майже ста років, і проявили себе лише в умовах кризи – військової і державної. За загальними оціночними даними, волонтерських груп по Україні – сотні, якщо не тисячі. Але в будь-якому випадку це тимчасовий вихід із ситуації, що склалася із забезпеченням української армії, адже громадські організації не повинні виконувати і підміняти функції держави. І рівень питань, які вирішують волонтери 2015 р., кардинально відрізняється від запитів і проблем, які вирішувалися волонтерами 2014 р. Волонтери розробляють і тестують сучасні польові укріплення для української армії, відновлюють важку військову техніку, літаки та кораблі, займаються розробкою високотехнологічних проектів, які кардинально впливають на перебіг боїв та військових операцій.
Сьогодні волонтери – у фокусі уваги суспільства. У стрічках новин, у різноманітного формату випуску програмах на телеканалах, у соціальних мережах і органах державної влади. В Міністерстві оборони України, в реабілітаційних центрах і на передовій. Нагороджені орденами, офіційними грамотами та подяками. В полоні, загиблі і поранені. І в списках політичних партій.
Цей, навіть обмежений обсягами розділу і досить побіжний аналіз волонтерських громадських практик свідчить: український волонтерський рух, що розвинувся в умовах воєнного протистояння – унікальне надбання української нації, аналогів якому у світі немає. На його основі Україна може запропонувати світу масштабні проекти-презентації прикладів моментальної самоорганізації населення, що спричинило початок глибинних процесів трансформації громадянського суспільства. Серед них: приклади організації волонтерської роботи в умовах ведення бойових дій під ризиком втрати державності і незалежності, різні напрями і види її діяльності, фактично – український фандрайзінг, утворення нових практик політичної участі та активності, і, нарешті, – конкуренція, яку складають лідери волонтерського руху і загалом діяльність волонтерських організацій державним органам.
Одне з найскладніших питань, яке неодмінно постає при вивченні волонтерської тематики – усвідомлення нереальності всебічного й всеохоплюючого її вивчення. Різноманітні види і напрями діяльності, способи і форми збирання коштів та підвищення громадянської відповідальності населення, регіональні волонтерські осередки, залучення волонтерів до активної співпраці з державними органами – всі ці та багато інших питань можуть стати темами окремих досліджень. Відомі організації, які потрапили у вивірений часом перелік «перевірених волонтерів», є лише вершиною загальноукраїнського волонтерського руху. Його основу складають «небайдужі громадяни», які вже другий рік поспіль перераховують кошти на підтримку української армії. Ці громадяни належать до різних професій та соціальних груп, відповідно, мають різні системи ціннісних координат, володіють різними фінансовими можливостями та ресурсами, але можуть бути охарактеризовані одним спільним словом – небайдужі. Саме це слово стрімко входить в обіг в український інформаційний простір, стаючи синонімом активної, відповідальної життєвої позиції. Термін «небайдужий» стає маркером, який додатково підтверджує змін у матриці політичної культури і моделі політичної поведінки українців.

1. Див., наприклад: Держава і суспільство в Україні: історія та сучасність. – К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України. – 2013; Громадянське суспільство України: сучасний стан і перспективи впровадження європейських стандартів взаємодії з державою: зб. матеріалів між нар. наук.-практ. конф. – К.: НІСД, 2014;  Влада, суспільство, громадянин: проблеми взаємодії в сучасній Україні. Аналітична доповідь. – К.: ІПіЕНД ім. І. Ф. Кураса НАН України. – 2013.

2. Лациба М. Розвиток відносин між владою та суспільством в Україні: від еволюції до революції // Громадянське суспільство України: сучасний стан і перспективи впровадження європейських стандартів взаємодії з державою: зб. матеріалів між нар. наук.-практ. конф. – К.: НІСД, 2014. – С. 12.

  • Термін «Майдан» у тексті вживається в комплексному значенні як сукупність усіх подій, що мали місце в період осені  – зими 2014 р. На думку автора розділу, термін «революція Гідності» не є в достатній  мірі релевантним.

3. Беларус А. Волонтер Диана Макарова: «Мы все железные. Мы уже научились не плакать, не рыдать, не быться в истерике» [Електронний ресурс] //  http://censor.net.ua/resonance/302369

4. ФОНД Діани Макарової [Електронний ресурс] //
https://uk.wikipedia.org/wiki/ФОНД_Діани_Макарової.

5. Юрий Бирюков («Крылья Феникса»): «Пойдите в супермаркет – и купите для армии носки, сигареты, воду, тушенку, сгущенку…»  [Електронний ресурс] //
http://censor.net.ua/resonance/292111/yuriyi_biryukov_krylya_feniksa_poyidite_v_supermarket_i_kupite_dlya_armii_noski_sigarety_vodu_tushenku.

6. Волонтер под ником “Крылья Феникса” собрал около 2 млн грн для украинской армии: “Мы должны вернуть свой долг стране” [Електронний ресурс] // http://censor.net.ua/video_news/283014/volonter_pod_nikom_krylya_feniksa_sobral_okolo_2_mln_grn_dlya_ukrainskoyi_armii_my_doljny_vernut_svoyi

7. Див.: http://wings-phoenix.org.ua/

8. Порошенко призначив Юрія Бірюкова радником Президента України [Електронний ресурс] //http://www.rbc.ua/ukr/news/poroshenko-naznachil-yuriya-biryukova-sovetnikom-prezidenta-13082014192200

9. Скороход О. Волонтер Роман Доник: «Нам просто звонят, и говорят, что нужно» [Електронний ресурс] //http://censor.net.ua/resonance/298897/volonter_roman_donik_nam_prosto_zvonyat_i_govoryat_chto_nujno

10. Див. детальніше: https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=966568983375063&substory_index=0&id=100000659128651

11. Как жители Харькова помогают украинским военным [Електронний ресурс] // http://glavnoe.ua/news/n170016

12. Как жители Харькова помогают украинским военным [Електронний ресурс] // http://glavnoe.ua/news/n170016

13. Див.: http://www.kharkovforum.com/showthread.php?t=3618147. – С. 1.

14. Див. детальніше: http://4army.com.ua/volunteer/vernis-zhivym/

15. Див. детальніше: http://4army.com.ua/volunteer/vernis-zhivym/

16. Див. сайт організації: http://dobrovoz.com.ua

17. Див. детальніше: https://www.facebook.com/groups/armyuahelp

18. Див., наприклад: http://www.volunteer.kiev.ua/

19. Юнь Києва запрошує в країну мира та добра! 27.09.2014 [Електронний ресурс] //http://www.volunteer.kiev.ua/news/185-yun_kiva_zaproshu_v_kranu_miru_ta_dobra.

20. Див. детальніше: http://www.redcross.org.ua/mission.html

21. Див. детальніше: https://www.facebook.com/gis.arta

22. Див.: http://bio-tech.shershnyov.com/about-us/zasnovniki-proektu/

23. Див.: http://bio-tech.shershnyov.com/about-us/informatsiya/

24. Див.: http://bio-tech.shershnyov.com/

25. Див. детальніше: https://www.facebook.com/photo.php?fbid=1488572251464547&set=gm.1500120993614397&type=1

26. Див., наприклад: https://www.facebook.com/permalink.php?story_fbid=759930804132970&id=100003481710913

27. Див. детальніше: http://www.peoplesproject.com/reports/naduvnij-polovij-gospital-morskim-pixotinciyam/

28. Див. детальніше: http://memorybook.org.ua/index.htm

29. Генштаб: на сході України загинув 1541 військовий [Електронний ресурс] // http://www.radiosvoboda.org/content/article/26877443.html

30. Починаючи з 10 травня 2014 року за час проведення антитерористичної операції загинули близько 2300 військових Збройних сил України [Електронний ресурс] // http://ua.racurs.ua/news/54426-za-period-ato-v-ukrayini-zagynuly-2300-viyskovoslujbovciv.

31. Саме під такою назвою в історію війни увійшли члени екіпажа та десантники 25-ї окремої Дніпропетровської повітряно-десантної бригади, що летіли на збитому 14.06.2014 р. терористами ІЛ-76.

32. Волонтери розповіли про збір коштів на пошук та ідентифікацію загиблих у зоні АТО військових [Електронний ресурс] // http://pmg.ua/sport/16674-volontery-rozpovily-pro-zbir-koshtiv-na-poshuk-ta-identyfikaciyu-zagyblykh-u-zoni-ato-viyskovykh

33. Необхідно створити єдиний орган, що займався б пошуком загиблих захисників Вітчизни – волонтер [Електронний ресурс] // http://www.5.ua/ato-na-shodi/Neobkhidno-stvoryty-iedynyi-orhan-shcho-zaimavsia-b-poshukom-zahyblykh-zakhysnykiv-Ukrainy–volonter-90444.html

34. Прапор від «кіборгів» допоміг збірати гроші на реанімобіль [Електронний ресурс] // http://socportal.info/2015/06/09/prapor.html.

35. Белорусы купили реанимобиль для украинской армии [Електронний ресурс] // http://nn.by/?c=ar&i=147791&lang=ru

36. 32,5% українців особисто переказали свої кошти на рахунки української армії. Селяни відзначились вищою доброчинністю, аніж міські жителі [Електронний ресурс] // http://dif.org.ua/ua/commentaries/sociologist_view/32anizh-miski-zhiteli.htm

37. С начала АТО волонтеры собрали для армии около 700 млн грн, – координатор “Вернись живым” Виталий Дейнега

38. http://censor.net.ua/news/323543/s_nachala_ato_volontery_sobrali_dlya_armii_okolo_700_mln_grn_koordinator_vernis_jivym_vitaliyi_deyinega

39. В рамках акції «Підтримай Українську армію» на рахунки Міністерства оборони України надійшло понад 159 мільйонів 707 тисяч гривень [Електронний ресурс] // http://www.mil.gov.ua/news/2015/10/07/v-ramkah-akczii-pidtrimaj-ukrainsku-armiyu-na-rahunki-ministerstva-oboroni-ukraini-nadijshlo-ponad-159-miljoniv-707-tisyach-griven–/

40. Українські кінематографісти заснували проект «Кіноволонтери» [Електронний ресурс] // http://cultprostir.ua/uk/news-single/ukrayinski-dramaturgi-zasnuvali-proekt–kinovolonteri

41. Текст узято з рекламного буклету ГО «Поруч». Приватний архів автора – О.М.

42. Волонтерська партія України [Електронний ресурс] // http://www.rbc.ua/ukr/tag/volonterskaya_partiya_ukrainy_30092015Див. детальніше: https://twitter.com/donikroman/status/615462810454237184