НАУКОВА ДОПОВІДЬ ЩОДО ЄВРОІНТЕГРАЦІЇ УКРАЇНИ
4 червня 2026 р. на засіданні Вченої ради Інституту було представлено наукову доповідь провідного наукового співробітника відділу політичних інститутів та процесів, доктора політичних наук Тетяни Ляшенко «Громадянський і соціальний діалог як чинник євроінтеграції України»
Актуальність теми обумовлена необхідністю виконання Україною вимог переговорного процесу щодо вступу до Європейського Союзу, зокрема щодо інституціоналізації ефективного соціального партнерства та структурованого громадянського діалогу, які є ключовими передумовами успішної євроінтеграції.
У доповіді було розкрито концептуальні відмінності між громадянським і соціальним діалогом, їх місце в європейській моделі врядування та роль у формуванні демократичних механізмів участі громадян у виробленні державної політики.
Т. М. Ляшенко представила порівняльний аналіз ключових індикаторів розвитку громадянського суспільства та інституційної спроможності України і Європейського Союзу, а також охарактеризувала основні виклики у сферах верховенства права, контролю корупції, якості регулювання та незалежності судової влади. Окрему увагу у доповіді було приділено діяльності Національної тристоронньої соціально-економічної ради, розвитку цифрових інструментів участі громадян, функціонуванню громадських рад та механізмів публічних консультацій, а також оцінці їх відповідності європейським стандартам соціального партнерства.
У ході виступу було розглянуто питання суспільної довіри до основних учасників соціального діалогу – держави, профспілок, роботодавців та громадянського суспільства. Наголошувалося, що довіра є важливим інституційним ресурсом, від якого значною мірою залежить ефективність соціального партнерства та реалізація європейських принципів врядування.
Підсумовуючи, доповідачка зазначила, що громадянське суспільство стало одним із ключових чинників стійкості України в умовах війни та важливим партнером держави у процесі реалізації євроінтеграційних реформ. Водночас подальше просування України до членства в ЄС потребує посилення інституційної спроможності держави, розвитку культури соціального партнерства та забезпечення реального впливу громадянського і соціального діалогу на формування державної політики.