ВСЕУКРАЇНСЬКА НАУКОВО-ПРАКТИЧНА КОНФЕРЕНЦІЯ „СОЦІОКУЛЬТУРНІ ТРАНСФОРМАЦІЇ В УКРАЇНІ ХХ–ХХІ СТ. І ПОДОЛАННЯ РАДЯНСЬКОЇ СПАДЩИНИ В ОСВІТІ, КУЛЬТУРІ, МЕНТАЛЬНОСТІ”

17 травня 2023 р. на базі Університету Григорія Сковороди у Переяславі відбулася Всеукраїнська науково-практична конференція „Соціокультурні трансформації в Україні ХХ–ХХІ ст. і подолання радянської спадщини в освіті, культурі, ментальності”. У роботі конференції взяв участь і виступив з доповіддю „Комунікація примусу в умовах повномасштабного російського вторгнення в Україну” в. о. завідувача відділу політичної культури та ідеології, доктор історичних наук, професор Юрій Ніколаєць. У своїй доповіді науковець визначив „комунікацію примусу” як одну із форм нав’язування певних ідей та формування ціннісних орієнтацій населення із масштабним використанням сучасних інформаційно-комунікаційних технологій. Серед способів забезпечення комунікативного контролю над розумом дослідник визначив поширення найцікавіших повідомлень, оприлюднення повідомлень впливовими оповідачами; поширення повідомлень за допомогою модерних каналів доставлення.

Юрій Ніколаєць під час доповіді

Юрій Ніколаєць відзначив, що хоча сучасне українське суспільство виявило достатню стійкість проти впливу російської пропаганди, потрібні комплексні заходи, спрямовані на протидію реалізації ворожих спеціальних інформаційних операцій, пов’язаних із впливом на історичну пам’ять. Важливо не лише мати в арсеналі законодавця можливість припиняти антиукраїнську діяльність в інформаційному просторі, а й дієві механізми протидії такій діяльності із дійсним покаранням винних осіб. Цінуючи демократичні свободи (зокрема, свободу слова), варто запрошувати українських науковців, політичних діячів, які висловлюють поза межами країни певні вигідні для російської пропаганди погляди, до публічної дискусії у наукових установах України. Це сприятиме забезпеченню можливості для них відстоювати свою позицію у колі професіоналів, які добре розуміються на історичному та історіографічному аналізі.

Такий підхід, на думку науковця, дозволить протидіяти використанню певних концептів деяких українських дослідників в інтересах Російської Федерації. У такий самий спосіб варто також організовувати зустрічі із рейтинговими „експертами” які часто нав’язують свою думку широкому загалу, але уникають брати участь у фахових наукових дискусіях, а також з інфлюенсерами, чий вплив на формування думки громадян суттєво посилився в умовах інформаційного суспільства. Україні, громадяни якої зупинили „другу армію світу”, не варто у майбутньому наголошувати на віктимізації власної історії, а потрібно зосередити зусилля для формування модерної історичної пам’яті, орієнтованої на увічнення досягнень на шляху державного будівництва і захисту єдності і територіальної цілісності держави.