Михальченко Микола Іванович (1942–2021)
До березня 2021 року працював завідувачем відділу теорії та історії політичної науки.
Доктор філософських наук, професор, член-кореспондент Національної академії наук України.
Народився 15 лютого 1942 року в с. Косичі Суразького району Брянської області. Помер 28 лютого 2021 року у м. Києві.
У 1960 році закінчив Харківський технікум промислового транспорту (залізничне відділення). У 1969 – філософський факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. У 1973 році захистив кандидатську, а у 1987 – докторську дисертацію. Вчене звання професора присвоєно в 1988 році. Член-кореспондент НАН України (2003).
З 1969 по 1991 рр. працював в Інституті філософії НАН України на посадах молодшого наукового співробітника, старшого наукового співробітника, провідного наукового співробітника, завідувача відділу.
Працював в Інституті соціології НАН України на посадах завідувача відділу (1990-1992), головного наукового співробітника (1994-2002).
З грудня 1991 по липень 1994 рр. обіймав посаду радника Президента України, керівника Служби Президента України з питань внутрішньої політики. Член колегії з питань гуманітарної політики Державної думи України (квітень – жовтень 1992 року).
В Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України працював з червня 2002 року – на посаді головного наукового співробітника відділу теоретичних та прикладних проблем політології, а з 2008 року – завідувача відділу теорії та історії політичної науки. З 2000 по 2012 рр. (за сумісництвом) – завідувач відділу Інституту вищої освіти НАПН України.
Був членом вченої ради Інституту, членом спеціалізованої вченої ради із захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) політичних наук в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України.
Виконував обов’язки голови редакційної колегії збірника наукових праць «Сучасна українська політика», члена редколегії наукового журналу «Політичний менеджмент», низки інших наукових видань.
Президент Товариства співробітництва і партнерства «Україна – Чехія» (1997); член Громадської ради експертів із внутрішньополітичних питань при Президентові України (2000-2004); член робочої групи з підготовки проєкту Концепції реформування політичної системи України (2001).
Засновник та президент (1993–2012, з 2012 – почесний президент) Української академії політичних наук, перший віцепрезидент Асоціації політичних наук України.
Заслужений діяч науки і техніки України (2001). Нагороджений орденами «За заслуги» III (2002) та ІІ (2012) ступенів, знаком «Відмінник освіти України» (2001), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2007) та Почесною грамотою Верховної Ради України (2009), відзнаками Національної академії наук.
Автор (співавтор) понад 350 наукових праць, зокрема 15 монографій (6 індивідуальних і 8 у співавторстві), підручника «Сучасна соціальна філософія» (у 2-х т., вид. 1994, 1996 рр., у співавторстві з В. П. Андрущенком). Науковий колектив, яким керував у 2001-2002 рр. випустив 6-томник «Соціальна робота» для ЗВО України. Є одним з авторів та реалізаторів ідеї випуску 6-томника «Філософія політики» (2002–2004 рр.).
Підготував 38 кандидатів і 34 доктори наук.
Був одним із засновників філософського напряму досліджень взаємодії інститутів держави та громадянського суспільства, зокрема у вирішенні важливого завдання філософії політики – рефлективній реконструкції еволюційних і революційних рушіїв політичного процесу, втілених у реальності, та передумов, потенцій, не втілених у реальності, але які існують у ній як конструктивні та історичні закономірні резерви, що їх використовує суспільство у перехідні періоди. Ним розроблена теорія ідеологій, концепція трансформації усталених суспільств і суспільств перехідного характеру у світлі діалогу цивілізацій і культур.
У дослідженні проблем українського суспільства і держави розробляв соціокультурну методологію аналізу становлення і розвитку соціумів, які проходять декілька етапів переддержавного стану і державотворення, де економічні, політичні, соціальні та духовні аспекти життя суспільства у різні періоди відіграють різні ролі. Це зумовлено специфікою розвитку матеріальної та духовної культури кожного суспільства. Розробив концепцію трансформації та модернізації України останньої чверті ХХ століття і початку ХХІ століття.
В колі наукових інтересів були: філософія історії, філософія політики, філософія освіти, духовне і політичне життя суспільства, соціальні інститути та суспільні відносини, світоглядні проблеми українського суспільства. Науковцем досліджуються методологічні та світоглядні проблеми соціального пізнання; об’єктивні та суб’єктивні фактори історичного процесу; рушійні сили політичного і духовного життя суспільства; філософські та світоглядні процеси освіти, зокрема, вищої; генезис суспільних відносин і соціальних інститутів у різного типу цивілізаціях, регіонах, країнах; процес розвитку вищої освіти як системи підготовки кадрів.