КРУГЛИЙ СТІЛ «БАБИН ЯР: 85 РОКІВ ПОТОМУ»
85 років тому Бабин Яр став однією з найстрашніших точок відліку нацистського терору — місцем, де людей позбавляли життя лише за те, ким вони народилися. Круглий стіл «Бабин Яр: 85 років потому», організований Державною службою України з етнополітики та свободи совісті 28 вересня 2026 року у Києві став чимось значно більшим, ніж просто рефлексією над подіями 1941 року чи вшануванням пам’яті загиблих. Це була розмова про зміну оптики — від звуженого меморіального дискурсу до глибинного розуміння механізмів масового насильства.
Учасники зустрічі — історики, політологи, громадські діячі, релігійні службовці та посадовці — зібралися, щоб без пафосу й формалізму подивитися на трагедію ширше. Прагнули зрозуміти: як суспільство крок за кроком сповзає у прірву тоталітарного божевілля? Як виникає й розростається ідеологічне зло, і чому на певних етапах історії окремі групи стають «не такими», «небезпечними» чи «зайвими»? Поруч із Голокостом у розмові звучали історії геноциду ромів, переслідувань українців та долі багатьох інших жертв нацистського режиму — усіх тих, чий біль тривалий час залишався на периферії радянської офіційної історії.
Учасники круглого столу
Під час роботи круглого столу виступив провідний науковий співробітник відділу етнополітології нашого Інституту, кандидат історичних наук Анатолій Подольський. У своєму виступі вчений наголосив: «У радянські часи відбулося забуття всіх жертв Бабиного Яру, але говорити про євреїв забороняли насамперед. Сьогодні виклик для нас — усвідомити, що це частина саме української історії та культури пам’яті. Бабин Яр — це і символ Голокосту, де в перші дні вбивали киян-євреїв тільки за факт народження, і місце, де згодом загинули українські націоналісти, цивільні містяни, військовополонені, роми та пацієнти лікарень».
Анатолій Подольський
Також під час роботи круглого столу виступили Віктор Єленський, доктор філософських наук, голова ДЕСС? Володимир В’ятрович, народний депутат України, історик, Роман Подкур, старший науковий співробітник відділу історії державного терору радянської доби Інституту історії України НАН України, голова Національної комісії з реабілітації, Олександр Алфьоров, голова Українського інституту національної пам’яті, Надія Гончаренко, старша наукова співробітниця відділу культурної спадщини та пам’яткоохоронної справи Інституту культурології НАМ України та інші.
Віктор Єленський
Це була розмова не про «змагання трагедій», а про право на пам’ять і повернення людських імен. Про те, що допомагає зберегти гідність та моральний орієнтир тоді, коли звичні правила й норми навколо розпадаються на порох.
Та найболючіший вимір цієї зустрічі полягав у її сучасному контексті. Сьогоднішня Україна, яка переживає жахи Бучі, Ізюма, Маріуполя та багатьох інших міст і сіл, наочно доводить: масове насильство — це не застиглий музейний експонат і не далеке минуле. Зло має здатність повертатися, якщо воно не було вчасно й безкомпромісно засуджене, а гасло «Ніколи знову» виявляється беззахисним перед сучасною агресією.
Йосип Зісельс
Символічно й моторошно: саме в ті хвилини, коли в залі говорили про Бабин Яр і механізми тоталітарного терору, російський обстріл накрив Київ, а ворожий «шахед» улучив у будівлю Президії Національної академії наук України. За кількасот метрів від учасників дискусії гинули люди. Минуле і теперішнє цього дня опинилися поруч не в теорії чи на сторінках підручників, а буквально за вікном.