Круглий стіл «Політичні інститути України: проблеми трансформації»

15 травня 2013 року в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України відбувся круглий стіл на тему: «Політичні інститути України: проблеми трансформації», організований Відділом теорії та історії політичної науки ІПіЕНД та Асоціацією політичних наук України.

15 травня 2013 року в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України відбувся круглий стіл на тему: «Політичні інститути України: проблеми трансформації», організований Відділом теорії та історії політичної науки ІПіЕНД та Асоціацією політичних наук України.

До участі у роботі круглого столу були запрошені провідні вітчизняні фахівці у галузі політології, соціології, історії, філософії. В роботі круглого взяли участь аспіранти та студенти-політологи Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

Засідання відкрив і звернувся до присутніх з коротким вітальним словом завідувач відділу теорії та історії політичної науки, член-кореспондент НАН України Микола Михальченко.

Відповідно до програми заходу учасники «круглого столу» обговорили такі питання:

  • Наскільки раціональною є ґенеза політичних інститутів незалежної України?
  • Політичні інститути України: критерії ефективності.
  • Чи існує громадянське суспільство в Україні?

Змістовними були доповіді доктора філософських наук, члена-кореспондента НАН України Миколи Михальченка «Політична ідеологія та культура: міра раціональності», доктора історичних наук Олександра Майбороди «Політичні інститути України: погляд влади і опозиції», доктора соціологічних наук Олександра Вишняка «Довіра до політичних інститутів: динаміка змін за роки Незалежності (1992–2012)», доктора філософських наук Валентина Королька «Інститут зв’язків з громадськістю: стан, проблеми та перспективи розвитку».

Микола Михальченко виклав свою точку зору щодо політичних ідеологій, їх класифікацію, погляд на державу та владу, протилежність поглядів в її оцінці, ефективність та неефективність діяльності владних структур. А також висловив своє бачення, якою має бути держава і як потрібно підтримувати її стабільність. На запитання доктора історичних наук Мая  Панчука щодо Закону про мови, а також: «Якими шляхами, методами і механізмами вітчизняні науковці можуть допомогти і вплинути на суспільний розвиток держави», доповідач відповів: «На сьогодні і еліти, і маси відзначаються низькою політичною культурою. Потрібно правдиво висловлювати свою позицію, адже простір для цього є – ми пишемо доповіді, наукові записки, статті – і цим самим працюємо на користь своїй державі. Ми маємо всіляко сприяти підвищенню рівня політичної культури. Також, на мій погляд, наступна революція в Україні буде, і це буде «революція бюлетенів». Адже нині надто високим є протестний потенціал, накопичується невдоволення людей. На цьому тлі відбувається процес реставрації пропорційної системи виборів. Сьогодні суспільство досить залякане, але може виявити свою позицію голосуванням».

Як зазначив у своїй доповіді доктор історичних наук Олександр  Майборода, «сьогодні ми обговорюємо проблемні моменти: інститути чи інституції; відношення влади до політичних систем і інституцій; хто досліджує ці політичні системи, як влада дивиться на політичні системи й інституції. Однозначно – потрібні зміни, без пропорційної системи виборів країну не підняти».

Тема доповіді доктора соціологічних наук Олександра Вишняка стосувалася соціологічних питань. Нині, зазначив доповідач, проблема політичних інститутів є найбільш досліджуваною, але питання щодо роботи їх не узагальнені; виникає багато запитань стосовно методики та методології. Цікавим є питання: що таке довіра до державних політичних інститутів – адже донині невизначеним залишається його розуміння; наявність чи відсутність кредиту довіри до цих інститутів.

Підтримав розмову кандидат філософських наук Борис Сагалаков. Він ознайомив присутніх із результатами соціологічного опитування Всеукраїнської соціологічної служби щодо визначення ступеня довіри населення до державних політичних інститутів. Згідно з цим опитуванням показник довіри до органів влади, які призначаються і які обираються (наприклад, до місцевих рад), різняться. Влада, яка обирається, має на 35% вищий показник довіри. Наприклад, на сьогодні довіра до суду становить лише 7%. Тож, підкреслив виступаючий, доки не будемо обирати суд, жодного покращення становища у цій сфері бути не може.

Інтерес учасників круглого столу викликала доповідь доктора  філософських наук Валентина Королька. «У широкому розумінні, –зазначив доповідач, – зв’язки з громадськістю – це система «взаємодії» між соціальними групами, націями, державами на основі цілеспрямованого формування громадської думки та управління нею. Якщо запитати, який «капітал» створює ця система, відповідь буде така – продукт формування громадської думки. Результати контент-аналізу свідчать, що нині в засобах масової інформації переважають негативні публікації про вдаду. Чому? Згадаємо «податковий майдан». Чому він виник? Тому що ті, хто мав до нього відношення, не працювали з цільовими аудиторіями. Йдеться про шляхи формування довіри до влади й про ефективність відповідних «інструментів». На сьогодні засоби масової інформації самі обирають спікерів, і це лише для того, щоб резонансними повідомленнями зацікавити населення, підвищити рейтинг ЗМІ. Чимало телевізійних каналів саме таким чином привертають до себе увагу. Кінцевий результат – не створюються позитивні враження. Спікерів обирають ЗМІ, а робити це мають влада та інститути».

Президент Української академії політичних наук, доктор філософських наук Анатолій  Толстоухов, зазначив, що 22 роки ми шукаємо свій шлях, але, здається, і сьогодні «не відірвалися від минулого». Глобальний світ вступив у смугу турбулентності. Попереду, зазначив виступаючий, «пікові точки» – 2015, 2017, 2020 рр. Ми маємо пройти через сучасну кризу політики. Важливими є питання: Якою має бути політика? Як мають формувати її влада і опозиція? Протягом 2010–2012 рр. влада втратила довіру громадян. Спостерігається економічний спад. У політиці – напруга. Криза системи управління. Ми часто повторюємо власні помилки. На сьогодні ми не маємо планів на найближчу перспективу, не здатні перспективно діяти. Але ми повинні шукати засоби, щоб наша держава стала на шлях перспективи та розвитку.

Радник Президії НАПН України, доктор історичних наук Василь Ткаченко зазначив: «На сьогодні ми не здатні ширше глянути на світ, так би мовити, перспективніше. Готуємо кадри молодих, талановитих науковців, але чи все ми їм сказали? Не хочу прогнозувати, напевне, це ілюзія, але життя примушує їх дивитися на все з дещо іншої точки зору». Сьогодні, зазначив виступаючий, часто можна почути запитання, чи є у нас еліта? Еліта є, має бути і має показати динаміку суспільного розвитку, хоч ми і не усвідомили минулого досвіду, бо не маємо чіткої мети. Наше мислення не сягає далі 2015 р. Хто тоді ми, наукова еліта у цьому світі? Складно відповісти… І дійсно, як уже говорилося, весь світ перебуває у системі турбулентності, ніхто не може дати перспектив.

Доктор політичних наук Сергій Даниленко наголосив на неоднозначності щодо діяльності політичних інститутів і в країнах Європи. Вони також мали, та й зараз мають, значні проблеми. Але є й чимало прикладів ефективної їх роботи.

У роботі круглого столу взяли участь: доктор політичних наук Валентин Бушанський,  доктор історичних наук Віктор Войналович,  кандидат історичних наук Микола Горєлов, кандидат політичних наук Владислав Ковалевський, кандидат політичних наук Ірина Кучеренко, доктор філософських наук Микола Лукашевич, кандидат історичних наук Олеся Мандебура-Нога, доктор історичних наук Май Панчук, кандидат історичних наук Анатолій Подольський, доктор політичних наук Лариса Кочубей, кандидат філософських наук Олександр Чорний, доктор політичних наук Юрій Шайгородський, доктор філософських наук Олексій Шевченко, кандидат історичних наук Олександр Штика, кандидат філософських наук Олена Яковлєва.

У підсумковому документі (резолюції) учасники круглого столу констатували, що процеси свідомої і стихійної трансформації політичної системи, які відбуваються в українському суспільстві, не відповідають вимогам сучасного цивілізаційного процесу, сприяють накопиченню протестного потенціалу, чим ставлять під загрозу стабільність і демократичний розвиток суспільства. Зміни у політичній системі здійснюються поза ідеалами правової держави, шляхом прихованих законодавчих маніпуляцій. Але потенціал очікуваної в суспільстві  модернізації зберігається, що є обнадійливим у поверненні до позитивної політичної трансформації.

Учасники дискусії вважають, що:

  • Політична система України після кожних президентських виборів використовується як засіб перерозподілу економічної влади, що робить її корумпованою і бюрократизованою. Вона є власністю переможців і чиновників, гасло про «народність влади» не реалізується, що веде до політичної напруги у суспільстві і до конфліктів. На часі справжня реформа виборчої системи, яка б забезпечила право народу на вільні демократичні вибори.
  • Політичні інститути країни є еклектичною мішаниною незрілої демократії, частин радянської системи влади і штучно утворених химер. Як наслідок, багато дубляжу, бюрократії, безладу. Потрібний розвиток політичної системи в бік створення правової демократичної держави.
  • Жорстка централізація інститутів влади не призвела до позитивних імпульсів у політичному розвитку. Потрібен подальший пошук гармонійного співвідношення між централізацією, децентралізацією владних повноважень і самоврядуванням.
  • Необхідно гармонізувати економічні, політичні й ідеологічні зміни. Економічні фактори домінують у протестних настроях населення і дедалі більше підривають довіру до політичних інститутів і політиків України.
  • Розкол політичної еліти України є головним фактором падіння ефективності політичних інститутів України, постійного перегляду Конституції, використання посади Президента України як важеля змін у конфігурації влади, в довільних переструктуризаціях виконавчих органів, у використанні судів і органів прокуратури в політичних цілях. Україні потрібна стала конституційна система на принципах правової, демократичної держави.
  • Судова система, зокрема Конституційний Суд, так і не стала гарантом законності, гальмується її реформування. Зберігається сумнівний принцип пожиттєвого призначення суддів на посаду. На часі перехід до обрання суддів, щоб посилити їх відповідальність перед народом.
  • Інститути громадянського суспільства або дискримінуються бюрократизованою державою, або держава до них індиферентна. В таких умовах набуває поширення імітація діяльності інститутів громадянського суспільства. Без підтримки, хоча б на законодавчому рівні, вони так і залишаться псевдоструктурами громадянського суспільства. Потрібна постійна їх підтримка з боку держави різними засобами.
  • Останнім часом українське суспільство лякають розвитком фашизму в країні. Лунають взаємні звинувачення у фашизмі від різних політичних сил. У зв’язку з цим учасники круглого столу заявляють, що в Україні немає об’єктивних, суб’єктивних передумов розвитку фашизму і його реальних проявів, оскільки їх основою є наявність реваншизму, нацизму (не питати з націоналізмом), а вони – відсутні в нашій державі.
  • Вільні, “плюралістичні” ЗМІ є фікцією. В Україні створена система олігархічних ЗМІ, які є засобами маніпуляції як свідомістю громадян, так і їх політичною участю. Потрібні законодавчі обмеження олігархічного контролю над ЗМІ.
  • Вкрай важливим є повернення до правового поля внесення змін до  Конституції України, з якого Україна вийшла через неконституційне рішення юридичних установ, які прагнуть взяти на себе функції і повноваження Верховної Ради.