Міжнародна наукова конференція «Шлях до Європи: польський та український досвід»
18 травня 2018 р. в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України відбулася міжнародна наукова конференція «Шлях до Європи: польський та український досвід», організаторами якої, окрім ІПіЕНД ім. І.Ф. Кураса, стали Інститут політичних досліджень Польської академії наук, Польський інститут у Києві та Представництво Польської академії наук у Києві.
Учасників конференції привітали керівники установ-організаторів цього наукового заходу.
Директор Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України член-кореспондент НАН України Рафальський Олег Олексійович закцентував увагу на тому, що Україна і Польща зробили свій вибір у складному глобалізованому світі. Головне полягає в тому, що країни готові до обміну досвідом в євроінтеграційних прагненнях. Незважаючи на зростання націоналістичних настроїв в українському суспільстві, зумовлене агресією з боку Росії, українці проти конфронтації у польсько-українських взаєминах. Їх увагу зосереджено на тому, що Польща є найбільшим торговельним та інвестиційним партнером України. Підсумовуючи, доповідач зазначив, що конференція, яка має науковий характер, є кроком до поглиблення українсько-польської співпраці.
Директор Інституту політичних досліджень Польської академії наук Гжегож Мотика зазначив, що європейський вибір Польщі не був однозначним. Її особливість полягала в наявних націоналістичних проявах щодо реалізації польського сценарію розвитку в європейському просторі. Але, незважаючи на глибокі політичні суперечності, метою політичної еліти була інтеграція у Європейський Союз. Завдяки щоденним крокам у суспільно-політичному житті, праці щодо адаптації законодавства Польща приєдналася до Європейського Союзу. Аналізуючи сучасний стан українсько-польських відносин, наголошено, що дискусії навколо різноманітних питань сучасної історії не заважають продовженню наукової співпраці, оскільки позбавлені політичної кон’юнктурності.
Директор Польського інституту в Києві Бартош Мусялович висловив думку, що приєднання Польщі до НАТО та Європейського Союзу – одне з головних подій польської історії. Цей процес сприяв посиленню позицій країни в економічному просторі Європи. У контексті з цим доповідач звернув увагу на роль господарського чинника в українсько-польських відносинах. Ключовим питанням сучасного розвитку країн є економіка, яка вимагає інвестицій. Умовою поглиблення інвестиційного клімату є подолання корупції в Україні.
Сподівання на співпрацю Інституту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України з Представництвом Польської академії наук у Києві висловив його директор Генрик Собчук. Конференції поглиблюють контакти між науковцями, сприяють обміну та аналізу українського і польського досвіду. Він висловив думку, що через Польщу пролягає шлях України до європейського світу.
Офіційна частина заходу завершилася підписанням угоди про співпрацю між Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України та Інститутом політичних досліджень Польської академії наук
Згідно з програмою, конференція мала відбутися в рамках трьох панелей, під час кожної з яких передбачалося дві основні доповіді з доповідачами українського і польського Інститутів, виступи двох дискутантів на тему доповідей та широке обговорення порушених ними проблем науковим загалом.
Перша панель
Модератором першої панелі став доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал (ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса), доповідачами – доктор габілітований Юзеф Фішер (ІПН ПАН) та член-кореспондент НАН України Олександр Майборода (ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса), дискутантами – член-кореспондент НАН України Степан Віднянський (Інститут історії НАН України) та доктор політичних наук Олег Калакура (ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса).
Відкриваючи панель, Юрій Шаповал зазначив, що конференція зближує українців і поляків, які мають багато спільного в історії розвитку власних народів. Сьогодні постає питання про прийняття польського досвіду інтеграції в європейський простір.
Доповідь Юзефа Фішера присвячена позитивному та негативному досвіду Польщі в процесі вступу до Європейського Союзу. Цей шлях був складний, але він став можливим завдяки понадпартійному консенсусу та одностайному прагненню соціуму до інтеграції. Вступ Польщі зміцнив її економічні позиції в Європі. Серед викликів на українському шляху до інтеграції в ЄС вирізняється зовнішньополітичний чинник, а саме – агресивна політика путінської Росії. На думку доповідача, наявні геополітичні виклики унеможливлюють та обмежують перспективу України щодо вступу в ЄС. З огляду на це, Польща є адвокатом України на європейській арені. Членство в ЄС відкрило нові можливості для Польщі, а саме: зросла якість економічного життя, створено новий ринок з ЄС, село отримує інвестиції з бюджету ЄС, а головне – відбувається цивілізаційний прогрес країни. Основним негативним досвідом членства в Європейському Союзі стало обмеження суверенітету країни, поглиблення економічної поляризації країн-членів ЄС. Це спричинило нерівномірність розвитку регіонів країни, незважаючи на вільний рух капіталу і людських ресурсів. Отже, інтеграція в європейський простір стала каталізатором «цивілізаційного стрибка» Польщі.
Аналізуючи етнічну політику Української держави в контексті її проєвропейського курсу, Олександр Майборода зазначив, що головна її мета – наблизитися до європейських цивілізаційних критеріїв. Доповідач проаналізував етапи становлення етнічної політики та головні законодавчі акти України в сфері етнічних питань. На його думку, законодавство України відкидає ідею про національну державу, а Конституція країни окреслює обов’язки у сфері прав національних меншин. Особливістю України є й те, що вона ратифікувала низку європейських хартій, законів, продемонструвавши «матричний підхід» у сфері запозичення європейського досвіду на українському полі. Зроблено висновок, що, адаптуючи національне законодавство, важливо враховувати інтереси корінних етносів країни. Це унеможливлює зростання напруги в етнополітичному просторі. Доповідач вважає, що особливість етнічної політики в Україні полягає у відсутності чіткої етнополітичної моделі держави. В суспільстві наявні тенденції формування етносоціальної революції, актуалізації етнічної ідентифікації, коли етнічна лояльність стає важливішою, ніж демократизація, в суспільстві. Характеризуючи сучасний стан етнополітичного поля країни, висвітлені деякі його маркери, серед яких: домінування мови іншої національної меншини, замість мови титульної нації; високий рівень національної толерантності. Для реалізації європейських принципів етнічної політики держави бракує економічних ресурсів.
Дискутуючи з доповідачем, Степан Віднянський зосередив увагу на тому, що успішний розвиток держави визначається збалансованістю її внутрішньої та зовнішньої політики. На шляху до Європи Польща позиціонувала себе її частиною. Водночас європейський шлях не виключає зміцнення національної державності, наявності на всіх рівнях управління дієвих інститутів, адекватної нормативної бази. Все це відбувається на тлі лобіювання національних інтересів на міжнародній арені.
Погоджуючись з тезою про прийнятність польського досвіду щодо приєднання до НАТО та Європейського Союзу, Олег Калакура звернув увагу, що українське та польське суспільства мали різні стартові позиції. Так, українське суспільство більш консервативне, а його шлях до Європи вкрай повільний. Серед особливостей розвитку українського суспільства передостанніх років – тенденція до втрати полікультурної різноманітності, що підтверджують результати Всеукраїнського перепису населення та соціологічні опитування. Сьогодні наявні етнічні втрати, зменшення іноетнічних груп, приміром, німців, євреїв. Але завдання суспільства полягає в подоланні етноцентризму та формуванні спільної ідентичності громадян.
В обговоренні доповідей взяли участь Микола Рябчук та Марія Кармазіна
Друга панель
Модератором другої панелі став доктор політичних наук, професор Віктор Войналович (ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса), доповідачами – доктор габілітований Антоні З. Камінський (ІПН ПАН) та доктор політичних наук, професор Юрій Шайгородський (ІПіЕННД ім. І.Ф.Кураса), дискутантами – доктор історичних наук Іван Патриляк (декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка) та Руслан Джабраілов (заступник директора Інституту економіко-правових досліджень НАН України)
У доповіді на тему «Регіональний порядок: структурні та системні джерела розподілу сучасної Європи» Антоні З. Камінський зосередив увагу на: 1) компаративній характеристиці політичного устрою у посткомуністичних державах Центральної та Східної Європи; 2) аналізі впливу політичного устрою тієї чи іншої держави на її зовнішню політику; 3) факторах, що впливають на поділи у Європі, виокремивши ексклюзивну/екстатичну та інклюзивну моделі політичного устрою. На емпіричному матеріалі доповідач проілюстрував співвідношення між типами політичних моделей та показниками економічного розвитку країн, а також показав вплив геополітичних чинників (міри залежності пострадянських країн від Російської Федерації) на індекс політичного устрою.
Аналізуючи причини уповільнених темпів перебігу трансформаційних процесів в Україні, автор зазначив, що остання стала полем боротьби між Заходом і Росією (інклюзивною та ексклюзивною політичними моделями), адже зміна політичної моделі в Україні на інклюзивну матиме своїм наслідком також системні зміни в Росії, що репрезентує ексклюзивний тип політичного устрою
Юрій Шайгородський виступив із доповіддю на тему «Україна між національним імперативом унітарності і європейським принципом децентралізації». Його увага була приділена аналізові наслідків відсутності в Україні чіткої державної стратегії з децентралізації: попри те, що вектор розвитку України обрано, засоби і темпи поступування процесу денцентралізації досі залишаються невиразними. Учений піддав критиці популярну свого часу в Україні тему федералізації та приділив увагу відмінностям між федералізацією та децентралізацією. Наріжною ідеєю доповіді пролунала теза про зростання популярності серед населення країни теми децентралізації та зміни характеру відносин між центром і регіонами, ефективність якої (децентралізації) залежатиме від вектора процесу: вектор змін має спрямовуватися не згори, а знизу – через створення об’єднаних територіальних громад. Доповідач наголосив на актуальності розробки стратегії суспільного розвитку; привернув увагу до факту, що зміни у державному устрої можуть спричинити загрози конституційному ладу; висловив пересторогу щодо недопущення можливої підміни концепції децентралізації регіоналізацією; підкреслив актуальність деолігархізації політичного життя та зміцнення громадянського суспільства.
Іван Патриляк підтримав ідею Антоні З. Камінського щодо того, що ексклюзивні суспільства творять лінії поділів в Європі; особливістю українського суспільства назвав тривале «управління екстрактивного типу» за умов, коли Україна не мала власної держави, що, своєю чергою, стало причиною відчуження українців від інституту держави.
Руслан Джабраілов погодився з думкою Ю. Шайгородського про те, що децентралізація в Україні відбувається непослідовно й неоднозначно, навівши низку прикладів з практики української влади; наголосив на актуальності фінансової децентралізації, реформуванні системи розподілу коштів з центру на місця.
В обговоренні доповідей взяли участь: М. Рябчук, М. Михальченко, В. Войналович, О. Майборода, Ю. Фішер.
Третя панель
Модератором третьої панелі стала доктор політичних наук, професор Галина Зеленько (ІПіЕНД ім. І.Ф.Кураса), доповідачами – доктор Адріян Хоян (ІПН ПАН) та доктор історичних наук, професор Юрій Шаповал (ІПіЕННД ім. І.Ф.Кураса), дискутантами – доктор політичних наук, професор Володимир Горбатенко (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України) та кандидат політичних наук Ольга Михайлова.
У доповіді на тему «Європейська політика Польщі у 2004–2017 роках. Оцінка та рекомендації для України» Адріян Хоян акцентував увагу на процесі переходу Польщі з проросійської зони впливу до прозахідної, з периферії Європи до напівпериферії. Доповідач вважає успіхом Польщі сам факт її 14-річного членства в ЄС, але слабиною цього успіху є відсутність у самій Польщі послідовності щодо союзницьких зобов’язань перед ЄС і НАТО, а також брак стратегічного бачення її членства в ЄС. Актуальними питаннями для Польщі залишаються вміння будувати збалансовані двосторонні відносини з окремими країнами ЄС, уміння будувати союзи держав, а також збереження в оборонній політиці орієнтації на США та НАТО.
Доповідач висвітлив еволюцію ставлення населення Польщі до членства країни в ЄС, що зазнало відчутних змін після приходу до влади партії ПіС і призвело до втрати в країні багатопартійного консенсусу щодо такого членства.
Юрій Шаповал у доповіді «Чи шкодить сучасна політика пам’яті євроінтеграційним прагненням України?» піддав аналізу феномен колективної пам’яті, зробивши наголос на опосердкуванні минулого теперішнім і допасуванні першого до другого, та привернув увагу до інструментарію політики пам’яті. Окрему увагу приділено порівняльному аналізу досвіду політики пам’яті в Україні, Польщі та Литві.
Доповідач зупинився на завданнях та проблемах формування державної політики пам’яті в Україні, підкресливши, що доки політика пам’яті перебуватиме в руках політиків (а не фахівців-істориків), доти вона залишатиметься знаряддям політичної боротьби.
Володимир Горбатенко наголосив на актуальності політики діалогу для досягнення примирення між народами, а також важливості спільних зусиль України і Польщі у розбудові політики пам’яті й примирення.
Ольга Михайлова підкреслила важливість такого чинника, як громадянське суспільство, в формуванні політики пам’яті і як позитивний приклад навела старт кампанії з декомунізації, поштовх якій було дано представниками громадянського сектору після перемоги Революції Гідності.
В обговоренні доповідей взяли участь: Едуард Щербенко, Антоні З. Камінський, Микола Михальченко, Олексанр Майборода, Юзеф Фішер.
Підсумовуючи роботу конференції, Олег Рафальський та Гжегож Мотика висловили спільну думку про обопільну зацікавленість у продовженні наукової співпраці між Інститутом політичних і етнонаціональних досліджень ім. І.Ф. Кураса НАН України та Інституту політичних досліджень Польської академії наук, сподіваючись, що подібні заходи сприятимуть встановленню дружніх добросусідських відносин між українським і польським народами.