НАУКОВА ДОПОВІДЬ НА ЗАСІДАННІ ПРЕЗИДІЇ НАН УКРАЇНИ

23 серпня 2024 р. завідувачка відділу політичних інститутів та процесів член-кореспондент НАН України Галина Зеленько виступила з науковою доповіддю „Інституційна спроможність України в умовах війни” на засіданні Президії Національної академії наук України.

У доповіді Г. І. Зеленько представила результати трирічного дослідження відділу політичних інститутів та процесів.

Для аналізу інституційної спроможності держави було використано індекси SIGMA та Worldwide Governance Indicators, Fragile State Index та ін.

У своєму виступі Г. І. Зеленько зазначила, що індекси інституційної спроможності держави в Україні почали знижуватися ще до великої війни у 2021 р. Тоді як регрес за часи війни незначний, що у поєднанні з суспільною самоорганізацією пояснює чому Україна вистояла у перші роки війни.

Засідання Президії НАН України

Але здебільшого у своєму виступі Г. І. Зеленько зупинилася на аналізі „пасток неспроможності”. Вони, за висновком дослідниці, закладені в Україні на формально-інституційному рівні, а саме – телеологічний (орієнтовний) конституціоналізм передбачає ухвалення процесуальних законів, які б давали можливість виконувати норми конституції. Проте в Україні вони або не приймалися, або приймалися з великим запізненням (Закон про Кабмін, про Імпічмент Президента, про Регламент ВРУ були ухвалені більше, ніж через 10 років, тоді як законів про Президента України, Верховну Раду України взагалі немає).

Зрештою в Україні абсолютно розбалансована система публічної влади, зокрема недосформований механізм стримувань і противаг. А якщо є правовий вакуум – він заповнюється неправовими практиками.

Виступає Галина Зеленько

В Україні в кінці 1990-х – на початку 2000-х років в основному завершився процес первинного нагромадження капіталу завдяки моделі ваучерної приватизації. Як наслідок, в Україні сформувалися ФПГ і Україна отримала феномен „capture state”. Далі логіка політичного процесу була підпорядкована збереженню статус-кво ФПГ, які виявилися фактичним джерелом влади у державі, а не народ, як зазвичай вважається. Неможливість впливати у конвенційний спосіб на владу (через неробочі інструменти політичної участі) й спричиняв майдани.

Зрештою зараз основні «пастки неспроможності» такі:

– абсолютно розірваний уряд (проблема подвійного підпорядкування) і деструктивний вотум недовіри, який означає, що навіть поставивши уряду двійку, його не можна автоматично відправити у відставку;

– напівакцептований уряд (уряд працює без програми, що абсолютний нонсенс для європейської практики), а значить немає документа, за яким парламент може оцінити результативність роботи уряду;

– відсутність урегульованого статусу парламентської опозиції і неврегульованість діяльності парламентської коаліції, що спричиняє парламентську корупцію й депутатські групи „на продаж”;

– умовна дія імперативного мандату, а звідси неможливість покарання депутатів за відвертий колабораціонізм, діяльність, що становить загрозу національній безпеці. Адже немає процедури на такі випадки.

– відсутність норми про обовʼязкову партійну приналежність міністра, що розмиває політичну відповідальність правлячої коаліції;

– відсутність норми про звіт міністрів перед парламентом у разі їх звільнення, що нівелює політичну відповідальність і кабміну, і парламенту;

– деструктивний вотум недовіри уряду, коли, визнання роботи уряду незадовільною, не означає його автоматичну відставку, а відтак урядові кризи через тривалу процедуру формування урядів, запрограмовані автоматично;

– абсолютно неефективний інститут політичних партій – тобто по суті нема кому виконувати функцію посередництва між суспільством і владою.

Як наслідок, повна неспроможність інституту політичної відповідальності загалом. А тому з такою системою організації влади Україна не зможе ні повноцінно рухатися в бік ЄС, бо система організації влади вступить у протиріччя зі стандартами та практиками ЄС; ні  підтримувати належний рівень легітимності і спроможності влади задля ведення війни проти РФ.