НАУКОВЦІ ІНСТИТУТУ – УЧАСНИКИ МІЖНАРОДНОЇ КОНФЕРЕНЦІЇ В ПЕРЕЯСЛАВІ НА ТЕМУ РОСІЙСЬКОЇ ВІЙНИ В УКРАЇНІ
Співробітники Інституту – завідувач відділу політичної культури та ідеології, доктор історичних наук Юрій НІКОЛАЄЦЬ та науковий співробітник відділу етнополітології, кандидат історичних наук Олексій ЛЯШЕНКО – взяли участь у роботі міжнародної науково-практичної конференції «Війна Росії проти України: від гібридних форм до геноцидних практик», що відбулася 12 листопада 2025 року в Університеті Григорія Сковороди в Переяславі. У роботі конференції були виділені такі тематичні секції: форми та методи підривної діяльності РФ на теренах України 1991-2025; інформаційно-психологічні операції РФ проти України; церковно-релігійний вимір гібридної війни РФ проти України; зовнішньополітичні практики гібридної війни РФ проти України; російський кінематограф та музика, як інструмент гібридної війни; геноцидні практики російсько-української війни.
У своїй доповіді Юрій НІКОЛАЄЦЬ відзначив, що відмінності у оцінках громадянами України діяльності певних політичних сил чи політиків топ рівня, історичного минулого чи окремих історичних постатей, у визначенні перспектив економічного розвитку країни, її зовнішньополітичного курсу чи вирішенні «мовного питання» не спричинили збройного протистояння на теренах держави. Порівняно високий рівень толерантності українського суспільства виявився одним із помітних соціально-культурних надбань і важливим чинників, який сприяв розв’язанню існуючих проблем виключно мирним шляхом із використанням діалогу.
Доповідає Юрій Ніколаєць
Втягнення українських громадян у бойові дії по різні сторони лінії фронту спричинили виключно дії Російської Федерації, спрямовані на досягнення її зовнішньополітичних цілей. Спроба реалізації російськими спецслужбами проєкту «русская вєсна» показала, що абсолютна більшість громадян України виступила проти руйнування держави та розв’язування війни. Громадяни України прагнули забезпечувати зростання власного добробуту завдяки економічній діяльності за можливості самостійно розпоряджатися результатами своєї праці. Вони високо цінували сім’ю і свободу та переважно негативно ставилися до спроб дестабілізувати ситуацію у державі.
Серед прихильників «русского міра» переважали ті, хто прагнув зміцнення економічних зв’язків із РФ будучи зацікавленим у розвитку вітчизняних підприємств, чия економічна діяльність була орієнтована на російський ринок, а також ті, хто виявляв ностальгію за СРСР і був переконаний, що Росія зможе відновити радянську систему соціального захисту населення. Підтримували проголошення так званих «ДНР» та «ЛНР» і ті, хто розраховували на можливість ухилитися від виплати кредитів, податків та виконання зобов’язань за чинним українським законодавством.
Сучасна російсько-українська війна спричинила появу на українських землях тимчасово окупованих територій, де вплив російського соціально-культурного середовища суттєво збільшився. Водночас війна призвела до певного зменшення, але не ліквідації, такого впливу на підконтрольній уряду України території.
Спроби влади обмежити вплив в Україні російського соціально-культурного середовища впродовж локального періоду війни загалом не забезпечили бажаного результату. Помітне обмеження такого впливу на підконтрольних уряду України територіях мало місце на початку повномасштабного воєнного вторгнення РФ. У цей час зростаюча кількість громадян, які у спілкуванні використовували як російську, так і українську мови, намагалися не розмовляти російською, демонструючи у такий спосіб своє ставлення до агресора. Водночас багато українських утікачів від війни продовжували й за кордоном використовувати російську мову для спілкування між собою, що було досить помітним для іноземців і викликало у них сумніви у можливості України повністю вийти з-під впливу російського соціально-культурного середовища.
Олексій ЛЯШЕНКО підкреслив, що загроза з боку РФ має дуалістичну природу й поділяється на «російську» та «русскую». «Російська» загроза національним цінностям України – це цілеспрямована й методична діяльність державного апарату РФ або державна політика «рашизму». «Русская» загроза – це, по суті, езистенційна «війна за душі» переважно у форматі концепту «русского міра». Їхня мета одна – знищення України як держави та українців як нації. Тому часто ці дві загрози реалізуються узгоджено. Але кожна має свої цілі і методи їх досягнення. Русско-російська загроза для національних цінностей України є екзистенційною. Особливо слід виокремити критичність русско-російської загрози таким цінностям, як ідентичність (етнокультурна і національно-громадянська), державність і суверенітет (особливо територіальний). Суспільний консенсус щодо непорушності статусу незалежної держави та загальне усвідомлення мешканцями країни своєї ідентичності є фундаментальними національними цінностями. Згуртованість суспільства у цих питаннях є дієвим чинником стримування зовнішніх агресивних планів інших країн, оскільки значно посилює здатність держави протистояти внутрішнім і зовнішнім безпековим загрозам. І навпаки – відсутність суспільного консенсусу щодо непорушності статусу незалежної держави, її територіальної цілісності та стійкої національно-державної (громадянської) ідентичності провокує агресію з боку інших країн. політична практика «рашизму» та ідеологічний концепт «русского міра» становлять цілком конкретну загрозу для практично кожної з національних цінностей України. Не завжди ці загрози однаковою мірою проявлені: на ТОТ є всі підстави говорити про їхню тотальну кризу, тоді як на неокупованій частині загрози варіюють від ризиків у тилових регіонах до кризи у прифронтових.
Виступає Олексій Ляшенко
Практичні переваги розрізнення «російських» і «русскіх» загроз полягають, по-перше, в уникненні безрезультатної боротьби з епістемологічною невизначеністю без розуміння звідки й яка загроза походить. По-друге, уможливлює створення «матриці впливів» . По-третє, дає можливість більш ефективно формувати комплексну національну безпекову стратегію. По-четверте, забезпечує ефективніше управління ризиками.
Учасники конференції дійшли спільної думки, що загроза з боку Російської Федерації для України буде збережена й після завершення / припинення бойових дій і буде існувати допоки РФ буде спроможна вести активні бойові дії керуючись імперськими амбіціями. У таких умовах Україна має забезпечувати реалізацію політики формування і зміцнення національно-громадянської ідентичності та забезпечувати підтримку боєздатності Збройних сил на високому рівні.
Учасники конференції